Роман Річардаса Ґавяліса «Вільнюський покер» — це переломний твір у литовському красному письменстві. Писаний «у шухлядку» в 1979–1987 роках, виданий у листопаді 1989 року, одразу після падіння Берлінського муру, він ознаменував інакшу — самостійну й незалежну — літературу, що дивилася на світ критично та з іронією.
Це заплутана за своєю структурою оповідь на зразок знаменитого фільму «Расьомон» японського режисера Акіри Куросави. Тут у чотирьох різних версіях подій розкривається контрольоване всюдисущою тоталітарною системою вільнюське життя у кінці 70-х — на початку 80-х років ХХ століття, у сірі часи правління Леоніда — у творі Лярвоніда — Брежнєва. У романі на читача чекає не лише детективна інтрига в дусі «хто це зробив», просякнута підозрілістю атмосфера чи похмуро-сіра повсякденність, але й своєрідна підкладка роману — метафори пізнього радянського періоду, які прославили Р. Ґавяліса і якими концептуально пронизано весь твір: коначі, Вони, homo sovieticus, homo lituanicus, табір.
Шановному читачеві, що бере в руки український переклад «Вільнюського покеру», залишається тільки нагадати слова самого Річардаса Ґавяліса: «Ця книжка не призначена для тих, хто в літературі шукає розваги та приємного відпочинку».
Перші 9 сторінок книги
