Кетрін Ґрем змінила обличчя сучасної журналістики. А почалося все з того, що в 1933 році її батько придбав майже збанкрутілу газету Washington Post. Відтоді видання стало невіддільною частиною життя Кетрін. Вона працювала там друкаркою, кур’єркою, журналісткою, підтримувала чоловіка, поки той керував газетою, а після його смерті очолила медіакомпанію, що об’єднувала газету Washington Post, журнал Newsweek та низку телевізійних станцій. Кетрін не мала досвіду в бізнесі, тим паче на керівній посаді. Та завдяки глибокому розумінню, як працює новинна сфера, і непохитній підтримці позиції журналістів та редакторів провела газету через такі складнощі, як Вотерґейт, що зрештою приніс виданню світову славу.
ДЛЯ КОГО КНИЖКА
Для широкого кола читачів, всіх, хто цікавиться журналістикою, жіночим лідерством, історією Америки та залаштунками роботи найбільших медіа світу.
ЧИ ВАРТО КУПУВАТИ
У цій книжці Ґрем поєднує персональну та професійну біографію, а також історію перетворення Post на одне з найвпливовіших видань. Мемуари Ґрем відзначено Пулітцерівською премією, а також за їхніми мотивами знято «Секретне досьє» Спілберґа.
ПРО АВТОРКУ
Кетрін Ґрем народилася в 1917 році. З 1963-го фактично очолювала компанію Washington Post, із 1969-го була видавчинею газети, у 1973–1991 роках входила до ради директорів. У 1972-му стала першою жінкою-CEO, включеною до Fortune 500, як очільниця компанії Washington Post.
ВІДГУКИ
Це погляд зсередини на найсерйозніші поворотні моменти в історії американської журналістики.
— Time
Дивовижно глибоке та рідкісне для автобіографій вміння спосте- рігати за власними думками й почуттями..
— Newsday
ЦИТАТИ
Про виховання ставлення до грошей
Я мала менше, ніж мої однокласниці, принаймні якщо йшлося про одяг. Окрім форми, у моєму гімназійному гардеробі були один–два светри, блузки для занять і одна сукня на вихід. У кишенькових грошах нас теж обмежували. Досі пам’ятаю телеграму, яку Біс відправила батькові з Вессера: «Кишенькові наперед або мені кінець». Батько відповів: «Кінець». Єдині розмови про гроші, які пригадую, точилися довкола того, що не можна просто успадкувати купу грошей — потрібно робити щось, займатися чимось корисним і продуктивним; неможна нічого не робити. І я завжди працювала. Пам’ятаю, як одні різдвяні канікули — певне, у мої п’ятнадцять років — я провела у Раді федерального резерву, навчаючись креслити графіки.
Про придбання Washington Post
Реакція громадськості на нового власника, принаймні та, яка вийшла друком, була здебільшого позитивною. Утім, у приватних розмовах люди роками озвучували різні сумніви: і щодо можливості Post не стати на бік жодної партії, і про шанси п’ятої газети у місті вижити під керівництвом недосвідченого видавця. Ґарднер Коулс, один із найталановитіших незалежних видавців країни, попередив батька, що Вашингтон — місто пообідніх газет. Урядові працівники приходять на роботу рано, а додому повертаються о пів на п’яту вечора. Відтак жодна ранкова газета, особливо Post, сказав він, не зможе добитися бодай якогось успіху. Крім того, Star тримає місто за горло. На що батько відповів досить благочестиво: «Столиця нашої великої нації заслуговує на якісну газету. Я вірю в американський народ. Люди здатні діяти мудро, коли володіють фактами. І я дам їм цю неупереджену правду. Правильну ідею ніщо не спинить».
Уривок з книги
