Ця книга входить в
Комплект книг про Вінстона Черчилля
(Ціна комплекту нижче суми ціни кожної з книг окремо)
Це історія про рік, що зробив Черчилля Черчиллем — отим ексцентричним генієм, яким ми його знаємо. Він працював у ліжку чи ванній, спав будь-де й будь-коли, ненавидів свист і помилки у звітах міністрів. А ще — ніколи не розлучався із чорною валізою для паперів і вмінням підбадьорити інших — навіть коли розповідав сумні історії.
Що переживав прем’єр, коли його переповнювало дражливе передчуття труднощів і можливостей? Коли тисячі бомб шматували його місто, а він ціною надзусиль вигризав довіру Штатів до Британії як союзника? Як реагувала його сім’я, коли торохтіли повітряні атаки, вили сирени й гуркотіли бомбардувальники? Це емоційна історія Черчилля, його родини і Британії на помежів’ї миру й війни.
ДЛЯ КОГО ВИДАННЯ
Для всіх, хто цікавиться історією та біографіями відомих людей, зокрема Вінстона Черчилля. Для тих, хто любить читати не сухі факти, а напівхудожню оповідь, що ґрунтується на достовірних фактах.
ЧОМУ ЦЯ КНИЖКА
Книжка особливо близька українцям, адже описує реалії Британії під час війни: що переживали люди, як реагувала влада, як вдалося об’єднати суспільство тощо.
Це унікальна історія, що показує Черчилля не як монументального лідера, а як живу людину із запальним характером, живими емоціями й палкими промовами.
ПРО АВТОРА
Ерік Ларсон — автор восьми книжок, шість з яких стали бестселерами New York Times. За твором «Диявол у Білому місті» готується мінісеріал з Кіану Рівзом у головній ролі для платформи Hulu, а StudioCanal and Playtone Productions має права на екранізацію «У саду чудовиськ».
ВІДГУКИ
Завдяки відчуттю присутності Ларсон занурює читачів у глибину роботи Черчилля та його команди — як вони дивовижно швидко вирішують питання життя і смерті.
Білл Ґейтс
Захоплива книжка, від якої неможливо відірватися.
Опра Вінфрі
ЦИТАТИ
Черчилль ігнорує власну безпеку
Бомбардування Лондона посилило страх за безпеку Черчилля, який він сам, здавалося, не поділяв. Навіть під час найлютіших рейдів він вилазив на найближчий дах і дивився. Однієї холодної ночі, спостерігаючи за рейдом із будинку, під яким розташовувалося бомбосховище Кабінету міністрів, він грівся, сидячи на димарі, аж поки до нього піднявся офіцер і чемно попросив посунутися: дим заходив назад у кімнати. Черчилль, зачарований гарматними пострілами, підходив до комплексів протиповітряної оборони навіть коли над ним пролітали німецькі бомбардувальники. Під час рейдів відправляв персонал у бомбосховище, але сам туди не йшов, а повертався працювати за стіл. І вночі, й під час пообіднього перепочинку він спав у себе в ліжку.
«Одного-двох я встигну уколошкати»
Перспектива нападу змусила всі прошарки британського суспільства замислитися про те, що конкретно він спричинить — не в абстрактному сенсі, а на рівні подій, які можуть відбутися, поки ти сидиш за столом і читаєш «Дейлі експрес» або підстригаєш трояндові кущі, стоячи навколішки у себе в саду. Черчилль був переконаний: Гітлер насамперед воліє його вбити, сподіваючись на те, що наступний уряд буде поступливішим. Він наполягав на тому, щоб у багажнику його авто завжди лежав ручний кулемет «Брен», і неодноразово присягався, що як німці нападуть, то забере їх із собою в могилу якомога більше. За словами інспектора Томпсона, Черчилль часто мав при собі револьвер — і подеколи його губив. Пригадує, як Черчилль, бувало, починав ним розмахувати, «лукаво і з насолодою» вигукуючи: «Бачите, Томпсоне, — живим вони мене не візьмуть! Одного-двох я встигну уколошкати, поки мене застрелять».
Уривок з книги
