Такої книжки про сторітелінг ви ще не читали.
• Вона не про те, як написати вірусний текст. І не про те, як брати читача за живе.
• Вона переплітає світову й особисту історії, письменницькі інструменти та сучасні дані про роботу мозку.
• Вона вчить бачити історії в судових залах, на дитячих майданчиках, у сценаріях фільмів і сновидіннях. У кожній людині та ситуації, адже історії — це ми.
• Ви довідаєтеся, як стати оповідачами, яких хочеться слухати, і до яких прийомів вдавалися популярні письменники — від Вільяма Шекспіра й Агати Крісті до Джона Толкіна і Джоан Ролінґ.
Автор ділиться підказками, які знайшов у нейробіологів, біхевіористів, філософів, соціологів, аби ваші тексти точно потрапляли в ціль.
ДЛЯ КОГО
Для всіх, хто цікавиться письменництвом, сторітелінгом, копірайтингом, мріє написати власну книжку чи хоче розповідати історії так, щоб його читали/слухали до кінця.
ЧОМУ ЦЯ КНИЖКА
Ця книжка глибша за ті посібники зі сторітелінгу, які ви бачили раніше. Ви навчитеся захопливо писати й утримувати увагу читача. Крім цього, дізнаєтеся про прийоми відомих письменників та роботу мозку — своєрідного цеху зі створення історій.
ПРО АВТОРА
Вілл Сторр — британський письменник і журналіст. Написав шість книжок. Працював редактором в Esquire та GQ Australia. Дописувач Guardian, Observer, New York Times, New Yorker і Times. Як журналіст висвітлював громадянську війну в Південному Судані, самогубства чоловіків, вбивства на ґрунті расової ненависті в Австралії тощо.
ЦИТАТИ
Про котиків і порядок слів у реченні
Надзвичайно важливо те, в якому порядку автор розставляє слова у реченні. Можливо, тому перехідна конструкція на кшталт «Джейн дала кошеня татові» зчитується краще, ніж неперехідна «Джейн дала татові кошеня». Ми уявляємо спершу Джейн, тоді — кошеня, а тоді аж — тата, і цей порядок відповідає порядку речей у реальному світі. Ми проживаємо події в правильній послідовності. По суті, автори створюють нейронні фільми в головах читачів та мають поважати дійсний порядок речей і подій…
З тих самих причин активний стан у реченні «Кіт випив молоко» дієвіший, аніж пасивний стан «Молоко випите котом». Якби ми були свідками події в реальному житті, нашу увагу б привернула подія, а не її наслідок. Ми б дивилися на кота, який прямує до мисочки плямкати молоком, а не на мисочку — в очікуванні, що от-от щось має статися. Активний стан спонукає читача проживати подію так, як він її прожив би у реальному житті.
Історії допомагали людству вижити
Саме історії роблять нас людьми. Нещодавні дослідження свідчать, що в кам’яну добу, коли ми ще жили у племінних групах, то послуговувалися мовою для обміну «соціальною інформацією» і це посприяло стрімкому розвитку мовлення.
Інакше кажучи, ми пліткували всмак. Розповідали оповідки про правильні та хибні вчинки, карали негідну поведінку, хвалили за послух, налагоджували співпрацю одноплемінників і тримали руку на пульсі життя племені. Історії про героїв і поганців, про радість чи гнів, які вони в нас збурюють, — знакові для виживання людського племені. Ми запрограмовані так, щоб насолоджуватись історіями.
Сторінки з книги