Чий Крим зараз і кому він має належати в майбутньому? Яким мусить бути статус півострова: незалежна держава, член союзу або суб’єкт федерації, автономія чи регіон під іноземним протекторатом? Кому має належати право управління Кримом — етнічній більшості чи корінним народам? Як Україні поводитися з півостровом — дати йому якнайширші повноваження чи запровадити пряме керування з Києва, умовляти кримців добрим словом чи запровадити безжальну економічну блокаду? Ні, це питання не з порядку денного 2014 року після російської анексії Криму — вони постали перед Україною ще сто років тому.
ДЛЯ КОГО ЦЯ КНИГА
Для широкого кола читачів, поціновувачів історії, всіх, хто хоче дослідити міжнародні суперечки навколо статусу Криму і спроби розв’язати проблему його належності, а також дізнатись про перебіг кримсько-українських відносин, які коливалися від безкомпромісної економічної боротьби (навіть зі стріляниною на кордоні) до переговорів про права нового регіону в складі України.
ЧОМУ ЦЯ КНИГА
Ця книжка розповідає, як реагували на виклики щодо Криму Українська Держава й міжнародна спільнота наприкінці Першої світової війни.
ПРО АВТОРА
Сергій Громенко — кримчанин, кандидат історичних наук, оглядач «Крим.Реалії» («Радіо Свобода»). Автор шести книжок про півострів. Лауреат V Міжнародного конкурсу імені Єжи Гедройця (2011) та фіналіст Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» (2019).
ВІДГУКИ
Книжка не лише деталізує портрети Сулькевича і Скоропадського, а й повертає у вітраж нашої історії абриси справжнього, не спотвореного російськими ідеологами Криму часів перших визвольних змагань. Вона не лише про минуле, а й про майбутнє, у якому Україна і Крим більше не мають припускатися помилок.
Віталій Гайдукевич, журналіст, ведучий 5 каналу
Книжка дає безліч матеріалу для думання. Кримські події понад сто років тому повчальні як приклад непростого поєднання прагнень і зіткнення інтересів багатьох історичних акторів — українців, кримських татар, росіян білих і червоних, німців тощо. Потяг Української Держави до Чорноморії не був всіяний тернами. Але нас нестримно тягнуло туди, бо там були наші землі, люди і флот.
Вахтанг Кіпіані, головний редактор «Історичної правди»
ЦИТАТИ
Про перші хвилі червоного терору в Криму
Своєрідною «репетицією» погромів можна вважати розстріли офіцерів Чорноморського флоту севастопольськими матросами 28–30 (15–17) грудня 1917 року. Тоді, прикриваючись «помстою» за переслідування після придушення революції 1905 року, корабельні команди міноносців «Гаджибей» та «Фідонісі» убили понад 30 своїх командирів, а всього в місті загинули 128 офіцерів. Тоді ж ці події охрестили «Варфоломіївськими ночами». Після цього Севастопольський ВРК постановив: обшуки й арешти можуть проводитися тільки за ордерами, а справи мають розбиратися слідчими комісіями та розглядатися на відкритих засіданнях ревтрибуналу.
Про позицію Скоропадського щодо Криму
На початку червня 1918 гетьман Скоропадський в інтерв’ю кореспонденту одного австрійського видання наголошував: «Насамперед нам потрібен союз із Кримом, Чорне море — це шлях для України отримати доступ до морів. Нам потрібен військово-морський флот для нашої торгівлі та для нашого позиціонування як держави, а тому потрібні гавані, які можна знайти лише в Криму». А 12 червня МЗС УД скерувало австро-угорському послу Йозефу Форгачу ноту, в якій підкреслювало необхідність включення Криму до складу України з огляду на тісні економічні, політичні та етнографічні зв’язки. Уже тоді за півостровом передбачалося збереження автономного статусу.
Уривок з книги