Довгий час я вважав, що життя — це вечірка, а після п'ятдесяти, життя — це нескінченний день після випивки. Я завжди хотів бути трансгресивним, не знаючи, що я конформіст. Сьогодні мені краще в августинському монастирі, ніж у борделі, а військові розважають мене більше, ніж модниці.
Але сповідь у книжці не гарантує відпущення гріхів; ідіть геть, якщо ви шукаєте в цій книжці щось інше, ніж людину, яка намагається зрозуміти себе.
Фредерік Беґбедер
Свідчення розкаяної людини, яка намагається визнати (не без доброї дози гумору і провокацій) свої колишні помилки і надмірності. При цьому автор демонструє життєву мудрість і рефлексію особистого життя.
Фредерік Беґбедер пише автопортрет не лише крізь призму власного минулого, а передовсім усвідомлюючи у дзеркалі власне відображення. Напівпесимістичний, напівдепресивний чоловік, який перебуває між двох поколінь і кається в тому, що йому не вдалося бути людиною déconstruit.
Посилаючись на Віржіні Депант та Анні Ерно, він змальовує доволі патетичний і самопринизливий портрет білого гетеросексуального чоловіка за 50, який вдає, що грає в їхню гру...
Про автора:
Фредерік Беґбедер — французький прозаїк, публіцист, літературний критик, редактор, сценарист, актор та режисер. Вважається одним з найцікавіших сучасних письменників Франції.
Уривок з книги
