Африка — не країна. Розвінчуючи стереотипи про строкатий континент

Що спадає нам на думку, коли чуємо слово «Африка»? Бідність. Божевільний диктатор мчить на джипі з мачете в руках. Спека, саванна, сафарі й певна річ, страждання. «Ні», — рішуче заперечує нігерійський журналіст Дíпо Фалóїн. Африка — це щось значно більше. 

 

Написана з гумором і знанням справи, книжка послідовно розвінчує найпоширеніші міфи про строкатий континент, розказує нам про справжню і багатоголосу Африку. Як з’являються та діють місцеві авторитарні режими? Що стоїть за феноменом Ноллівуду? Чому 90 відсотків матеріальної культурної спадщини Африки перебуває за її межами? Як правильно їсти джолоф? І врешті — чи потрібно насправді «рятувати Африку»?

 

Це не просто збірка фактів, а глибокий погляд на історію і теперішній стан речей у різних країнах, огляд наслідків колоніалізму, міжпоколіннєвої травми рабовласництва та сучасних шляхів її подолання. Книжка допомагає бачити Африку поза кліше, розуміти її внутрішню логіку та динаміку, поважати її самобутність.

 

Діпо Фалоїн — журналіст, письменник, старший редактор та автор журналу Vice. Також публікувався в Guardian, Esquire, Newsweek, Dazed, Huffington Post та інших виданнях. Його праці зосереджені на темах культури, раси та ідентичності у Європі, Африці та на Близькому Сході.

 

Захоплива подорож крізь міфи, хибні уявлення та стереотипи сучасної Африки. Ця книжка — урок історії, який потрібен усім нам. 

 

Тепла, кумедна, гостра і необхідна для прочитання книжка. 

 

Не всім дозволено мати складну ідентичність. Так склалося історично, що окремим людям і цілим народам систематично відмовляли у праві бути собою, зазвичай щоб применшити й підкорити, а в деяких випадках — викорінити. Самобутність — це привілей, дар, який багато хто сприймає як належне. Коли ви можете прийти на нараду чи співбесіду як рівний, коли офіцер поліції спілкується з вами з повагою і без упереджень, це визначає, стверджує і рятує життя.

 

Позбавляючи людину привілею бути собою, ми її нівечимо. А якщо застосувати такий підхід до спільноти, країни чи раси, можна затруїти цілі покоління сумнівами в собі: так вигадка переходить у ранг істини, яку озвучують у школах, за сімейною вечерею і в підручниках, нав’язують через óбрази масової культури.

 

Мало кому відмовляли у праві бути собою частіше, ніж Африці — 54 держави на одному континенті, понад дві тисячі мов і 1,4 мільярда людей. А говорять про них усіх як про одну країну, гомогенну масу, приречену на довічні страждання.

 

Насправді Африка — це строката мозаїка, калейдоскоп спільнот та історій, а не монолітний скрижаль, на якому викарбувано долю всіх африканців. Ми по-різному говоримо, по-різному сміємося, навіть цілком буденні речі робимо по-різному, а наші моральні орієнтири далеко не завжди збігаються.

 

Африканців давно обурює те, як на заході зображають Африку — тотально безпорадною. Медіа множать óбрази смерті та спустошення, голоду й продажності політиків, щоб глядач не сумнівався: єдине, що тут квітне, — це злидні, які проростають крізь тріщини у фундаменті вкрай нестабільного суспільства, а самі африканці й гадки не мають, що для них добре. На думку вражених синдромом білого спасителя, жителі Африки ніколи не дадуть собі раду самостійно — їм бракує сили волі, тож промінь надії в це темне царство несе західний світ — ось вони, лицарі, поспішають горопахам на допомогу. Це надзвичайно спримітизоване сприйняття: у центрі уваги опиняються рятівники, а не ті, чиї життя вони нібито рятують. Окрім того, стосунки ці завжди ієрархічні.