Чому нам погано, коли все нібито добре

Якщо в нас найкращі за історію умови для життя, чому ж ми не постійно щасливі? Чому майже 300 мільйонам людей на планеті діагностують депресію? Ми ж наче мали би бути задоволеними й тішитися життям?

 

Коротка відповідь Андерса Гансена: бо ми біологічні істоти. Протягом тисячоліть нам треба було не радіти, а виживати.

 

А от повнішу відповідь ви дізнаєтеся із цієї книжки. Автор поєднує знання з еволюції, нейробіології та психіатричної практики й розповідає, чому мозок функціонує так, а не інакше, навіщо нам почуття. Чому, коли ми погано спимо, багато сидимо, дивимося на чуже щастя в інстаграмі, мозок реагує у стилі «цей світ небезпечний», «моє життя нічого не варте», «я недостатньо хороший чи хороша».

 

Для найширшого кола читачів, усіх, хто хоче дізнатися більше про психічне здоров’я.

 

Гансен не тільки пояснює, чому ми відчуваємо певні стани та емоції, а й дає поради, як вплинути на власне самопочуття і жити краще. Не завжди почуватися радісними (спойлер: це нереально), але жити наповненим життям.

 

Андерс Гансен — шведський психіатр, доктор медицини. Здобув медичний ступінь у Каролінському інституті й диплом МВА у Стокгольмській школі економіки. Написав понад 2000 статей і 6 книжок про здоров’я та мозок, зокрема бестселер «Інстамозок». Його книжки було продано кількома мільйонами примірників, вони очолювали списки бестселерів у всьому світі.

 

Гансен пояснює, чому наш мозок змінюється повільніше, ніж спосіб життя, і що викликає така невідповідність. У цій книжці багато ідей, простих пояснень і співчуття. Це дає насамперед глибоке розуміння, як нам варто прожити своє життя. 

 

Це захопливе дослідження про те, як наша давня нервова система не відповідає сучасній. Розуміючи депресію і тривогу крізь призму еволюції, ми можемо збагнути нинішній розпач світового масштабу і щось із цим зробити. Книжку обов’язково має прочитати кожен, хто хоче зрозуміти людський мозок. 

 

Найважливішою причиною, чому ми, попри наше безпечне життя, все одно страждаємо від тривожності, є те, що наш мозок пристосований до світу, в якому половина популяції помирала ще до підліткового віку. І лише постійна готовність до небезпеки підвищувала шанси на виживання. Ми з вами — нащадки тих, хто вижив, і оскільки нашу схильність тривожитися на 50 % визначено генетично, більшість людей на планеті сприймають світ як значно небезпечніший, ніж він є насправді.

 

Оскільки ми спроєктовані так, щоб порівнювати нашу реальність з очікуваннями, нам варто повністю відмовитися від гонитви за щастям. Як ви вже зрозуміли з попередніх розділів, почуття задоволення мусять бути плинними, бо інакше вони не виконуватимуть своєї найважливішої функції — мотивувати нас діяти. Мозок постійно змінює наш емоційний стан, спираючись на сигнали від тіла й нашого оточення. Тому зупинитися на відмітці «щастя» з погляду мозку так само нереалістично, як і вважати, що один банан наситить нас на все життя. Ми не так влаштовані, навіть якщо нас зусібіч у цьому переконують.