Про книгу
Рік тому один із ініціаторів видання шукав в англійському оригіналі потрібну цитату, знайшов і так захопився, що прочитав усю книжку, яка виявилась справжнім одкровенням. І зміст автобіографії одної з найвизначніших постатей ХХ століття, і простий стиль викладу, яким розповідають вистраждану правду, – вразили настільки, що вирішили перекласти і видати мемуари південноафриканського лідера українською.
Ця книга, за відгуками літературних критиків, є інструкцією, яку слід прочитати кожній живій душі; серйозною розповіддю про життєвий шлях і справу життя, чудовим розкриттям внутрішнього світу чоловіка, який у своїй країні став поєднанням Вашингтона, Лінкольна й Ганді в одній особі. До пантеону найвизначніших постатей сучасної історії Мандела увійшов завдяки відданій боротьбі за свободу свого народу. Саме їй великий політик присвятив довге повне випробувань життя, вершиною якого стало президентство в демократичній, вільній від апартеїду Південно-Африканській Республіці та Нобелівська премія миру 1993 року, яку отримав разом з останнім білим президентом ПАР Фредериком де Клерком «за роботу з мирного повалення режиму апартеїду та закладання підвалин нової демократичної Південної Африки».
Для кого ця книга?
Для якнайбільшого кола читачів, які прагнуть розширити власне уявлення про свободу і ціну, яку за неї сплатили інші народи.
«Перчинка» книги
У своїй третій книзі Нельсон Мандела відверто описує ініціацію африканських хлопчиків, побут і злидні свого дитинства, навчання й одруження, народження і смерть своїх дітей, жах самотності в’язня на острові Роббен і вистраждану Свободу. Життєвий досвід та погляди Нельсона Мандели як ніколи актуальні в контексті нинішніх українських реалій, бо «правда полягає в тому, що ми ще не вільні, ми просто здобули свободу бути вільними, право не бути пригноблюваними …справжнє випробування нашої відданості свободі лише починається».
Про автора
Нельсон Мандела (18 липня 1918 – 5 грудня 2013) – південноафриканський правозахисник, юрист, політик, президент Південно-Африканської Республіки (1994-1999 рр.). Мандела був першим президентом ПАР, обраним на демократичних, не сфальсифікованих виборах. До свого президентства – лідер Африканського Національного Конгресу. Був засуджений і увязнений за участь у підпільній збройній боротьбі. Впродовж 27-річного увязнення Мандела став усесвітньо відомим борцем з південноафриканським апартеїдом. У 1996 році під його керівництвом була прийнята нова конституція, здійснено ряд реформ, зокрема в сфері освіти, для подолання соціальної та економічної нерівності в Південній Африці. Отримав понад сотню нагород світового масштабу за чотири десятиліття громадської і політичної діяльності.
Цитати
В африканській культурі дітей тіток і дядьків вважають рідними, а не двоюрідними. Ми не розрізнюємо родичів так, як білі. У нас немає зведених братів і сестер. Сестра моєї матері – це моя мати, син мого дядька – мій брат, а дитина мого брата – також моя власна. Із трьох хатин, в яких ґаздувала моя ма-ма, одна правила за кухню, друга – за спальню, а третя – за комору. У тій хаті, де ми спали, не було меблів у західному розумінні. Ми спали на підстилках і сиділи на землі. Я не знав, що таке подушки, поки не перебрався до Мкекезвені. Моя мати готувала їжу в триногому металевому казані, ставлячи його на відкритий вогонь посеред хати чи надворі. Все, що ми споживали, було вирощено й зроблено нашими руками.
Як в’язень групи D, я мав право щопівроку відправити одного листа, отримати одного листа і прийняти лише одного відвідувача. Для мене це було одне з найнегуманніших обмежень тюремної системи.
Я не народився спраглим свободи. Я народився вільним – вільним у кожному відомому мені сенсі. Вільним бігати полями біля хатини своєї матері, вільним плавати в прозорій річечці, що протікала моїм селом, вільним запікати кукурудзу під зорями і їздити верхи на широких спинах повільних биків. Якщо я слухався батька й дотримувався звичаїв племені, мене не турбували закони людини чи Бога. І лише тоді, коли я почав дізнаватися, що моя хлопчача свобода – це ілюзія, коли в молодості відкрив для себе, що мою свободу в мене вже забрали, тоді я й відчув спрагу за нею ...
Страницы 177-193 книги