Фігури світла

Вона прокинулася з думкою про ножі, на сніданок їла тільки кашу, бо навіть ніж для масла міг би здатися на кривду. Вона продовжує думати про ножі. Дитина продовжує плакати. Вона — слабка. Вона — нетіпаха. Дитина її перемогла. Вона боїться виходити з дому, щоб не купити настоянку опіуму, а якщо лишиться, то тут є ножі. І камін. І сходи. І вікна. Високо, під самісіньким фронтоном. Дитина плаче. Вона не може взяти її на руки. Через вікна. Через сходи. І не може піти. Через ножі. Через настоянку опіуму. Тому вона стоїть тут, у дверях, а дитина плаче. Дитя викликає у неї лихі думки. Своїм криком закликає її до вічних мук. До народження дитини вона була сповнена світла.

 

Розумна й наполеглива Алетея — Еллі, як ніжно кличе її батько — втягнута в одвічно програшну боротьбу за схвалення та прихильність власної матері — суворої релігійної фанатички, яку хвилюють лише голод бідних і порятунок повій. Навіть коли Еллі стає однією з перших жінок-студенток, яким дозволено вивчати медицину в Лондоні, матері цього недостатньо. 

 

Алетея так сильно потребує спокою у світі, де любов та схвалення знищені матір’ю, що перетворює власне життя на біль. І єдиний спосіб втамувати його — нищити власне тіло. 

 

• Роман, що змальовує реальний портрет епохи контрастів — бідність проти багатства, суворість проти елегантності, колір проти темряви, ув’язнення проти демонстрації, шлюб проти проституції.

• Гостросюжетна історична оповідь про життя жінок під час раннього руху за виборче право у буремну епоху вікторіанської Англії ХІХ століття.

• Психологічне, соціологічне та історичне дослідження історії медицини, фемінізму та бідності вікторіанської доби.

• Увійшов до короткого списку премії Wellcome Trust Book Prize 2015. 

 

Сара Мосс (Sarah Moss) — англійська письменниця, професорка креативного письма в Університеті Ворвіка в Англії, авторка семи романів: Cold Earth, Night Waking, Bodies of Light («Фігури світла»), Signs for Lost Children, The Tidal Zone, Ghost Wall і Summerwater, і мемуарів про рік життя в Ісландії — Names of the Sea. Її роботи увійшли до короткого списку Жіночої літературної премії, премії RSL Ondaatje Prize і книжкової премії благодійного фонду Веллкома. Народилася в Глазго, живе в Дубліні і викладає в Університетському коледжі.

 

Мама завжди казала, що жінки перебільшують, розповідаючи про пологи, наче солдати, байки яких стають дедалі химернішими з кожним переказом. Вони не звикли до самодисципліни, каже вона, і, звичайно, про них належним чином не дбають. Якби ми дозволили собі кричати й плакати за першої-ліпшої нагоди, ми б переконали себе і тих, хто нас оточує, що наша ситуація — нестерпна; ми не поводимося так, коли обпікаємо руку, — Мері якось ошпарила руку й розплакалася — і не поводимося так, коли нездужаємо. У бідних жінок немає ні твого виховання, ні твоєї самодисципліни, а багатих жінок привчили вважати себе слабкими, хворобливими істотами, які не можуть піднятися з канапи, не наражаючи себе на якусь небезпеку. Якщо ти опинишся в поважному стані, Елізабет, продовжуй займатися своїми звичними справами, виділяй моціону стільки ж часу, скільки ти звикла, обов’язково харчуйся помірно, і я впевнена, що ти, як і я, не відчуєш дискомфорту, який би перевищував межі, що їх може витримати раціональна людина. Більшість сільських жінок, які звикли до роботи на свіжому повітрі, здоров’я яких не підірване ні міським повітрям, ні міською їжею, ні розкішшю та лінощами, переживають ці часи без особливих страждань, а їхні діти майже завжди народжуються здоровими й міцними.

 

У листі до Еллі мама написала, що рада її успіхам у навчанні й сподівається, що, якщо Еллі продовжуватиме наполегливо працювати, то зможе знайти роботу і стати незалежною жінкою. Але Еллі зависокої думки про себе і повинна пам’ятати, що справжня праця — та, яка полегшує всі ті жахи бідності та страждань, з якими Еллі вже час ознайомитися краще. Маму тривожить, що вона бачить ознаки нервозності й самозадоволення в настроях Еллі, вона боїться, що якщо ці схильності не приборкати, то вся праця Еллі буде марною, оскільки від нервової, дурної жінки користі немає, вона існує лише для того, щоб харчуватися з праці та зусиль інших. Еллі повинна привчити себе до самодисципліни, як привчила себе до неї сама мама.

 

Потім мама погладила Еллі по голові. Мама сказала Еллі, що хоче, аби Еллі довела собі і їй, що вона зможе завдати собі болю і зможе цей біль витримати, без нарікань, без істеричної метушні.

 

Вона легесенько торкається пальцем по ураженому місці на нозі. Мама каже, що пухирі від опіків — традиційний засіб лікування слабких нервів, і, якщо слабкість не минає, опік треба повторити.

 

Історія, у якій віддзеркалюється жіноча психіка.

 

Мосс вміло підбирає фрази, які вражають просто в серце… Вона чудесно деталізує епоху й переконливо описує персонажів. Цей роман приносить задоволення.

 

Принадно.

 

Просто блискучий і незручний роман, від якого не можна відірватися… Мосс сприймає світ тонко й дуже гостро.

 

Прониклива, добре написана історія.