Чи може доброчесний громадянин приректи демократію на загибель? Або чому трагедія головного грецького поліса — дзеркало для викликів нашого часу?
Видатний полководець та громадський діяч Фокіон Атенський був обраний на посаду стратега, одну з найвищих в Атенах, рекордні 45 разів. Його військову кар’єру увічнили численні тріумфи, а дипломатичний хист допомагав знаходити вихід із найскладніших обставин. Ідеологічне суперництво Фокіона з Демосфеном увійшло в підручники з політичної боротьби. Він зберіг Атени у протистояннях із могутнішими ворогами і навіть заслужив повагу Александра Македонського. Як учень Платона, Фокіон утілював принципи бездоганної чесності, скромності, лаконічності та аскетизму. Чому ж тоді його звинуватили у зраді й стратили свої ж співвітчизники?
Унікальність цієї книги — у поєднанні історії з глибоким аналізом психології лідерства, взаємин еліти і суспільства, стратегічного мислення в умовах війни та природи політичних процесів. І найважливіше — у чітких аналогіях між конфліктами античності та поточними кризами сучасних демократій.
ПРО АВТОРА
Томас Мартін — американський історик, дослідник класичної філології, перекладач з античних мов. Професор Коледжу Святого Хреста. Автор книг «Стародавня Греція», «Стародавній Рим», «Олександр Великий» тощо. Брав активну участь у створенні документальних фільмів про римську історію, знятих History Channel.
ВІДГУК
Грамотна і глибока біографія провідного атенського політика, який віддано служив своєму місту і гостро критикував своїх співгромадян. Рекомендую всім читачам, які хочуть розуміти, як виникають і занепадають демократії.
Кеннет Гарл, почесний професор Університету Тулейна
ЦИТАТИ
У цей період життя Фокіон мав засвоїти основний традиційний постулат тогочасного суспільства, що стосувався взаємин між дітьми й батьками: вважалося, що діти в буквальному сенсі в боргу перед батьками за те, що ті їх виростили, тож мусять відплатити за це, піклуючись про батьків, коли ті будуть на схилі свого життя. Отже, діти відповідали за те, щоб сформувати в себе такі життєві звички, які мали б користь для їхніх сімей.
Якщо родини були бідні, то діти мусили заробляти гроші. Якщо заможні, то дітям слід було дотримуватися традицій під час велелюдних громадських чи релігійних церемоній. Усі діти мали показати, що готові стати відповідальними й шанованими громадянами, незалежно від соціального статусу. Такі очікування стосувалися як жінок, так і чоловіків, проте в маскулінному контексті грецького життя діти чоловічої статі були першими в черзі на сплату боргу перед батьками.
Історія Фокіона дає нам нагоду замислитися не тільки над тим, де саме він припустився помилок і що призвело до руйнування атенської демократії, а й над тим, як його життєвий шлях може допомогти нам аналізувати й долати поточні кризи, від яких потерпають сучасні демократії.
Історія Фокіона знову відгукується в сьогоденні. Вона вказує на тривожну проблему для демократії в нинішньому політичному середовищі: необхідність знайти продуктивний шлях розвитку для окремих людей і їхніх громад, коли в питанні щодо того, як сприяти спільній вигоді й користі, розбіжності громадян стають настільки поляризованими і гострими, що загрожують зруйнувати державу. Безперечно, варто намагатися пом’якшити руйнівний емоційний вплив такої кількості агресивних висловлювань і дій, створивши принаймні надію на взаємну співпрацю в майбутньому. Атенці часів Фокіона цього зробити не змогли. Нині ми маємо діяти краще.
Уривок з книги
