Эта книга входит в
Комплект книг "Економічне диво"
(Цена комплекта ниже суммы цены каждой из книг отдельно)
Чи хотіли б ви мати японську автівку, ноутбук або фотоапарат? Хто ж від такого відмовиться?! А чи знаєте ви, що відбувалося за лаштунками японського економічного дива, яке перетворило зруйновану війною Японію на другу економіку світу?
Чалмерс Джонсон показує, що японське «диво» було цілком рукотворним і гарно спланованим. Автор посвячує читача в роботу мозкового центру економічних реформ — Міністерства міжнародної торгівлі та промисловості Японії. Саме там, за зачиненими дверима, влада та бізнес разом виробляли стратегічні рішення, що вплинули на міжнародний успіх Mitsubishi Heavy Industries, Toyota Motor Corporation, Sony Corporation тощо.
Замість чекати на «диво», японці його проєктували й планомірно втілювали в життя. Україні слід вивчити цей урок.
ПРО АВТОРА:
Чалмерс Джонсон (1931–2010) — почесний професор Каліфорнійського університету в Сан-Дієго. Воював у Корейській війні, працював консультантом ЦРУ, був президентом і співзасновником Інституту дослідження японської політики — організації, що сприяє поширенню інформації щодо Японії та Азії.
ВІДГУКИ
«Основоположне дослідження японського розвитку… Перший великий академічний аналіз японської індустріальної політики»,
— Джо Стадвелл, «Чому Азії вдалося»
«Надихаюча і повчальна історія про те, як збудувати другу економіку світу»,
— Віктор Галасюк, президент Української асоціації Римського клубу, д.е.н.
ЦИТАТИ З КНИГИ
Запозичити пріоритети й інституції Японії можливо, але ситуаційний націоналізм її народу у 1950-х і 1960-х роках — це те, що інший народ мав би не запозичити, а розвинути.
За Робертом Озакі, промислова політика — це «місцевий японський термін, який не знайдеш у лексиконі західної економічної термінології». Проте, дослідження джерел таки дозволяє знайти визначення: воно стосується комплексу заходів, пов’язаних із захистом вітчизняних галузей промисловості, розвитком стратегічних галузей та удосконаленням економічної структури у відповідь на внутрішні й зовнішні зміни. … Озакі уточнює один важливий момент: промислова політика є відображенням економічного націоналізму. Під націоналізмом тут розуміють надання пріоритету інтересам власної держави.
Інструменти, що опинилися в руках економічних бюрократів, передбачали контроль над усією іноземною валютою й імпортом технологій, що давало їм можливість вибирати галузі для розвитку; спроможність здійснювати пільгове фінансування, надавати податкові пільги і захист від іноземних конкурентів, що дозволило їм зменшити витрати обраних галузей; і повноваження видавати розпорядження про створення картелів і промислових конгломератів на основі банків (нова і раціоналізована версія дзайбацу, яку тепер зробили абсолютно залежною від щедрості уряду), що давало їм можливість контролювати конкуренцію.
Ця система швидкого зростання була найбільш раціональною і продуктивною промисловою політикою, вигаданою урядом, але її повну раціональність не сприймали, аж доки вона не принесла результати, безпрецедентні для Японії або іншої індустріалізованої економіки.
Сахаші хотів отримати патенти IBM і не приховував цього. Він пояснив свою позицію IBM-Japan якомога відвертіше: «Ми вживемо усіх можливих заходів для того, щоб перешкодити успіху вашого бізнесу, якщо ви не будете видавати патенти IBM японським фірмам і брати з них роялті не більше 5 %». Сахаші з гордістю згадує, що під час одного з раундів перемовин сказав: «Ми не відчуваємо щодо вас якогось комплексу неповноцінності; щоб успішно конкурувати, нам потрібні лише час і гроші». Зрештою IBM довелося прийняти його умови.
Уривок з книги
