Контузія, отримана під час війни з російськими окупантами, принесла із собою не тільки дикий біль. Орфея — саме так побратими називали Славка Байду — постійно переслідували дивні сни, в яких він бачив себе сином старости Васильком, кохав молоду ягу на ім’я Катерина і був хранителем Срібного Джерела, що дарувало людям силу та безсмертя.
Але Доля — дивна пані. Провівши ніч на могилі батьків, які загинули під уламками російської ракети, Орфей несподівано перенісся у засніжений ліс за багато кілометрів від рідного села, щоб заново познайомитися зі своїми батьками з минулого життя, попом Гермогеном-Ферапонтом, лісовиком Квітневичем та його дружиною.
Їхні долі перетнулися недарма. Орфей повинен відродити Срібне Джерело, яке Василько колись запечатав. Інакше Катерину він втратить назавжди…
Уривок з книги
