Якщо ви любите підчитувати книжки з останніх сторінок, щоб дізнатися, чим усе закінчиться, — це видання для вас. Кінець тут наставатиме невдовзі після початку. І не тільки тому, що це найкоротша історія Європи. Річ у тім, що автор розповідатиме історію європейської цивілізації аж шість разів, і щоразу — під іншим кутом.
ДЛЯ КОГО КНИЖКА
Для широкого кола читачів, усіх, хто хоче дослідити, з чого складається історія європейської цивілізації, як нове народжується зі старого, а минуле вперто відтворюється знову й знову.
ЧИ ВАРТО КУПУВАТИ
Ви дізнаєтеся, чим відрізняються антична й середньовічна Європа, як одній цивілізації вдалося підпорядкувати увесь світ і пережити падіння імперій. Автор розповідає, які наслідки мали італійське Відродження, німецька Реформація, англійський парламентаризм і революційно-демократичні зміни у Франції. Ви довідаєтеся, як друкарство врятувало Лютера від вогнища, що спільного між романтизмом і націоналізмом та як дві світові війни змінили Європу. І все це стисло, ємко та об’єктивно. Стосовно останнього не сумнівайтеся: автор цієї книжки — австралієць, тож йому легше лишатися неупередженим та пам’ятати про лаконічність.
ПРО АВТОРА
Джон Герст— історик і суспільний оглядач, автор курсу про європейську історію. Викладав в Університеті Ла Троба (1968–2006), працював редактором популярного історичного журналу Historical Studies, співпрацював із Film Australia та Національним музеєм Австралії.
ВІДГУКИ
Чистий, свіжий, спокусливий стиль. Чудово витриманий баланс аналітики й опису, конкретики та узагальнення.
— Вілфред Прест, Australian Book Review
Неймовірна книжка, яка постійно спонукає до роздумів.
— Courier Mail
ЦИТАТИ
Чому Римську імперію правильно називати греко-римською
Римляни воювали краще за греків і краще за них розробляли закони для управління своєю імперією. Римська інженерна думка також сягнула далі за грецьку, і це згодилося римлянам як для воєн, так і для управління імперією. Проте в усьому іншому вони визнали перевагу за греками й покірно їх наслідували. Типовий представник римської еліти розмовляв як латиною (мова римлян), так і грецькою; він міг відправити сина до академії в Афіни чи найняти грецького раба, щоб той навчав його дітей удома. Отже, називаючи Римську імперію греко-римською, ми чинимо так услід за самими римлянами.
Про приватну власність як чинник демократії
Середньовічні королі довго боролися за якнайширші владні повноваження: можливість правити незалежно від знаті, встановлювати власну систему оподаткування, мати армію під своїм цілковитим контролем і особистий бюрократичний апарат. Проте не все було їм до снаги, оскільки вони стартували з дуже слабких позицій. Скажімо, приватну власність вважали священною і недоторканною, а знать привласнила землі, надані їй для управління. Це стримувало королівські потуги. Влада правителів зростала, та все ж вони не перетворилися на східних деспотів, яким у межах їхніх володінь належало геть усе. Коли деспотові чогось бракувало, він просто експропріював собі власність в інших людей або відправляв воїнів на ринок — набрати необхідного товару. Європейські правителі, навіть наділені «абсолютною» владою, ніколи так не могли б. Не все належить королю. На цьому основному принципі ґрунтувалося європейське розуміння влади. Поняття особистих прав — осердя західної традиції — випливає з права на приватну власність.
Уривок з книги
