Роман «П’ять поглядів на весняний вогонь» українського письменника Олега Полякова продовжує традицію нової «химерної» прози, яку автор започаткував у своїх попередніх творах.
Це розповідь про благородні українські серця, що сповнені великої любові до світу і скромності щодо себе. Про таких людей ніколи не згадають соціальні мережі, й у цьому полягає роздвоєність (іронія? загадка? примха?) нашого світу, оскільки їхні імена вже записані на небесних скрижалях.
Ось вони, п’ятеро, сидять біля багаття, чаркуються, усміхаються, танцюють, а нам годі зрозуміти, що насправді зібрало їх тут — випадок, чиясь воля чи доля? Цю загадку ще доведеться розплутати, пройшовши з кожним із героїв через його непросте життя — з втратами й ранами, розчаруванням і надією, благородством і любов’ю. Врешті п’ять різних історій сплетуться в один сюжет — шорсткий, правдивий і магічний, з присмаком гіркого тютюну і щемкої ніжності.
Ця книжка доводить, що центр Землі — поняття зовсім не географічне, а винятково духовне, і що одного весняного вітряного дня він цілком може переміститися в провінційне містечко на Сході України.
Уривок з книги
