Дракончик Пунько на дрібку дивний. Він не вміє плюватися вогнем, як його родичі. І навіть пекучий хрін не допомагає роздмухати всередині полум’я. Щоразу, коли малий пнеться й крекоче, виходить... гучний пердь.
Бути несхожим на інших — дуже сумно й прикро. І водночас весело та приємно, якщо поряд буде хтось, який, як і ти, на дрібку дивний. Пунько знайшов подругу-курочку, що гикає. І тепер разом вони виграють прегарну мелодію: гик-гик і пердь, пердь-пердь і гик.
