Ольга Петрівна Кривенко, по матері Первоцвіт, ліпить докупи шлюб, а він не ліпиться. Що пристойніший і поважніший фасад, що солідніший вигляд це має збоку, то відчутніша пустка і порожнеча за лаштунками. Самотність, страх перед віком, правда, яку немає сил більше приховувати… Це все не закінчиться добром.
Ні, героїня не дівчинка, щоб просто так тікати з дому, все-таки вона поважна людина, перекладачка зі сталою клієнтурою і професійним реноме. Але, тим не менше, вона втекла… Втекла у бабину хату на краю світу, втекла на далекий закинутий хутір з наміром пожити тихим усамітненим життям, розібратися у собі, подумати, врешті-решт.
Але тихий усамітнений куточок виявився далеко не простим.
Честь і нечисть, живе і неживе, чоловіки і жінки, насилля і безсилля, любов і зрада — все змішалося на нашому прикордонні.
Баба свого часу відьмували і лишили по собі неабияку репутацію, яку хоч-не-хоч доводиться виправдовувати. Старі гріхи й злочини не бажають сидіти тихо і пробиваються назовні, шукаючи помсти і справедливості. Сучасні грішники не відстають від тодішніх, нагородивши такого, що без наливки не розібратися.
А потім почалася війна.
Уривок з книги
