Доставка БЕСПЛАТНАЯ при стоимости заказа от 990 грн 50 грн Укрпочта на отделение 70 грн Новая Почта на отделение/почтомат 95 грн доставка курьером Подробнее
Оплата Наличными или на терминал при получении, Безналичными, Visa/MasterCard
Симон — так називали його друзі в дитинстві. Згодом такий псевдо стоятиме під критичними статтями й фейлетонами журналіста Василя Симоненка. Проте гарячі та відверті вірші, яких так боялися «байстрюки катів осатанілих», підписуватиме переважно своїм ім’ям.
Симоненко не боявся говорити правду, ніколи не був зручним і кишеньковим. Став насправді народним Поетом. Міг би стати вторим Шевченком, якби… Смерть ходила за ним назирці. Великою темною рибиною крутилася навколо, коли юнаком заплутався у лататті. Стояла в узголів’ї, коли його ледь живого після падіння з вітряка товариші принесли додому. І вже не відступила, коли внаслідок жорстокого побиття у відділку міліції, в нього загострилася давня хвороба. Радянська влада хотіла поховати і його поезію, накладаючи заборону на вірші. Однак слово правди знищити неможливо.
Без батька, та з дідом
Одинока матір
Школа життя
Студентські літа
Із Сомиком
Люся-Малюся
У Черкаських редакціях
Шістдесятники
Світло Світличного
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Кожен лакей робить, що йому заманеться
Репресії після смерті
Щось схоже на епілог…
Уривок з книги
