Світ заохочує нас говорити більше, голосніше, частіше. Нас привчають думати, що перемагають ті, за ким останнє слово. Згадайте, скільки часу та нервів ми витрачаємо, коли «в інтернеті хтось неправий».
А що, як секрет успіху — в умінні змовчати? Ден Лайонс ділиться своїм досвідом і дослідженнями провідних експертів з комунікацій, нейробіологів, соціальних психологів, психіатрів та босів компаній Кремнієвої долини. Усе це — щоб переконливо довести: контроль над словами — сила.
З гумором і спостережливістю він аналізує феномен надмірного базікання та навʼязливої потреби висловлюватися з приводу й без нього. Чому Байден виграв вибори, коли навчився припинати язика? Чому соцмережі перетворилися на «монологи Гамлета на метамфетаміні»? Як ви можете змінити вашу кар’єру, стосунки й добробут, опанувавши навичку «ні пари з вуст»? У цій книжці ви знайдете відповіді, як використовувати слова свідомо — і стати спокійнішими, продуктивнішими та впливовішими.
ПРО АВТОРА
Ден Лайонс — автор бестселера New York Times «Крах» та найкращого нонфікшну Guardian’s «Лабораторні щури», сценарист хітового серіалу HBO «Кремнієва долина». Понад десять років працював журналістом: писав про технології для Newsweek, про Кремнієву долину — для Forbes, його статті виходили у Fortune, Wired, Vanity Fair, New Yorker.
ВІДГУКИ:
Лайонс проривається крізь шум, навіть коли критикує його. Своєчасно, розумно й важливо. Чи треба казати ще щось? (Мабуть, ні.)
Девід Літт, колишній спічрайтер президента Барака Обами
Хорошу комунікацію оцінює не той, хто говорить, а той, хто слухає. Для більшості з нас легше сказати, ніж зробити. Лайонс пояснить, як утілити це і чому це покращить ваші взаємини на роботі й удома.
Кім Скотт, автор бестселера New York Times «Радикальна прямота»
Ця книжка переконала мене: якщо триматиму рот на замку — буду щасливішим і продуктивнішим, як і всі довкола мене. Лайонс показав, як звертати увагу на інших, придушувати «менологи», і дав чимало антидотів проти моїх розмовоголічних схильностей.
Роберт Саттон, організаційний психолог, автор книжок «Мудакам тут не місце» і «Криза зростання»
ЦИТАТИ:
Здавалося б, заткнутися — це найпростіша на світі річ. Треба просто нічого не робити, так? Але насправді потрібно чимало концентрації, щоб нічого не говорити. Мабуть, це навіть складніше, ніж говорити.
Існують способи бути напористою і водночас не шкодити собі. Дослідження показали, що коли людина говорить прямолінійніше, коротшими реченнями й дивиться в очі тим, хто потенційно може її перебити, — то її перебивають рідше. Важливо й те, які ти добираєш слова. Кажи «Я знаю» замість «Я думаю» чи «Я вважаю». Кажи «буду» замість «можливо». І говори впевнено з найперших слів. Дослідники з Північно-Західного університету, які вивчали перебивання у Верховному суді, з’ясували, що найчастіше суддю перебивали на самому початку речення, а ще — коли жінка-суддя починала його ввічливо, як-от: «Дозвольте спитати...». Із часом жінки-судді навчилися бути не такими ввічливими. І ти можеш.
Говорити — наче дихати. Ми про це не думаємо, а просто робимо. Коли починаєш стежити за тим, як говориш, то й починаєш думати, чому це виходить саме так. Змушуєш себе свідомо робити те, що зазвичай відбувається несвідомо. І от ти вже виконуєш те, що зазвичай потрібно під час медитації чи на психотерапії. Розвертаєш увагу всередину. Починаєш рефлексувати, досліджувати себе. Розбираєшся, хто ти є.
Стуляти писок — не просто тренування. Це також психологічний процес, активна й динамічна практика. Усе, на що потрібні зусилля, фокус, робота й ментальна дисципліна, може тебе змінити і почати визначати. Для деяких людей таку роль відіграють бойові мистецтва. Для інших — гра на піаніно, у шахи, садівництво, куховарство.
Уривок з книги
