Добрі янголи людської природи. Чому у світі панувало насильство і чи стало його менше?

Як рівень насильства зменшується і міняє людську природу.

 

У Стівена Пінкера є для вас дві новини. Погана — минуле набагато гірше, ніж ми думаємо. Добра — теперішнє набагато краще, ніж нам здається. У цій дуже нетолерантній до насильства книжці він розповідає, як безповоротно змінився світ. Що спільного між Біблією, поемами Гомера і п’єсами Шекспіра? (Ні, у цьому контексті — не культурна спадщина.) За що королеву Марію I Тюдор назвали «Кривавою Мері»? (Ні, не за любов до коктейлів з томатним соком.) Як рівень убивств у Європі впав у 10–50 разів, якщо рахувати від пізнього Середньовіччя й до XX століття? Чого ми не знаємо про мусульманський світ?

 

Для широкого кола читачів, всіх, хто цікавиться суспільними процесами, психологією, конфліктологією, історією та хоче покращити навички критичного мислення.

 

Стівен Пінкер опирається на факти, статистичні дані та власний гострий стиль. Цього достатньо, щоб написати одну з улюблених книжок Білла Ґейтса і переконати тисячі людей: ми живемо в наймиролюбнішу епоху. Навіть якщо після повідомлень у медіа здається, що це не так.

 

Стівен Пінкер— популяризатор науки, лінгвіст, когнітивіст і професор Гарвардського університету. Кілька років входив у рейтинг топ-100 світових мислителів за версією журналу Foreign Policy. Автор низки книжок, зокрема «Просвітництво сьогодні», «Мова як інстинкт», «Як працює мозок», «Чистий аркуш».

 

Ця книжка має значно ускладнити песимістам можливість чіплятися за похмуре бачення майбутнього. 

 

Видатним символом імперії був Колізей, який сьогодні відвідують мілйони туристів і зображення якого прикрашає коробки для піци в усьому світі. На стадіоні, де збиралася така кількість глядачів, яку зараз збирають ігри Суперкубка, спостерігали за масовими звірствами. На арені голих жінок прив’язували до стовпів, де їх ґвалтували чоловіки або роздирали на шмаття голодні тварини. Армії полонених вбивали одне одного в боях, розважаючи публіку. На сцені відбувалися постановки відомих міфів, які відтворювали буквально. Акторами були раби. Наприклад, чоловіка, який грав Прометея, справді приковували до скелі, а навчений орел виїдав його печінку. Гладіатори забивали один одного до смерті. У такий спосіб у муках загинуло понад пів мільйона людей, забезпечуючи римських громадян «хлібом і видовищами». У колишній величі Риму наші жорстокі розваги постають у зовсім іншому світлі (не кажучи вже про «екстремальний спорт» і «додатковий час до переможного кінця»)..

 

Люди витрачають велику кількість свого часу й доходу, занурюючись у різні жанри кривавої віртуальної реальності: біблійні історії, саги Гомера, життєписи мучеників, шекспірівські трагедії, казки братів Ґрімм, фільми-нуар, вестерни, комікси жахів, комікси про супергероїв, відеоігри та фільми, у яких знявся один з ексгубернаторів Каліфорнії. У програмі «Розваги дикунів: культурна історія насильницьких розваг» літературознавець Гарольд Шехтер стверджує, що сучасні фільми жахів з натуралістичними подробицями — це просто жарт порівняно з награними тортурами й каліцтвами, які збуджували аудиторію протягом століть. Режисери театру залучали всі свої винахідницькі таланти, щоб створити такі моторошні спецефекти, як «фальшиві голови муляжів, які можна потім обезголовити, а голови насадити на списи; фальшива шкіра, яку можна було зірвати з тулуба актора; сховані сечові міхури, що були наповнені кров’ю тварин і звідки на всі боки бризкала кров, коли їх проштрикували».