Дракони і змії. Еволюція ворогів Заходу та майбутні загрози

Протягом останніх десятиліть багато оглядачів та істориків говорили про США як про «гіперсилу» — наймогутнішу націю в історії. Однак ще у 1993 році директор ЦРУ Джеймс Вулсі попереджав, що перемога Заходу над «великим драконом» (Радянським Союзом) трансформується у протистояння з неймовірною навалою «змій», породжених Холодною війною.

 

У «Драконах і зміях» військовий, вчений та експерт із зовнішньої політики Девід Кілкаллен з’ясовує, чого навчилися противники Заходу за останні 30 років. Поєднуючи еволюційну теорію та детальні польові дослідження, він пояснює, що сталося зі «зміями» — недержавними загрозами, зокрема терористами і партизанами. Водночас показує адаптацію «драконів» — таких держав-конкурентів, як Росія, Китай, Іран, Північна Корея.

 

Автор майстерно розгортає перед читачем сучасний геополітичний ландшафт, пояснює стратегії великих і малих гравців, їхні мотиви та перспективи. Книжка змінює наше розуміння супротивників Заходу та водночас показує сценарії майбутнього світу в умовах зменшення впливу США.

 

Девід Кілкаллен — колишній військовий і дипломат, аналітик розвідки та політичний радник під час воєн в Іраку та Афганістані. Сьогодні — відомий автор, викладач і консультант, працює на уряди США та їхніх союзників, міжнародні організації, НДО та приватний сектор. У 2009 році доктора Кілкаллена було названо одним зі 100 найкращих мислителів у сфері зовнішньої політики.

 

Засвоїти ідеї Кілкаллена означає переосмислити національну і міжнародну безпеку в цьому новому столітті та адаптувати військові й невійськові інституції до безлічі нових реалій. Керівники вищої ланки не мають іншого вибору, окрім як зробити це. 

 

Блискуче. Девід Кілкаллен, завжди вдумливий спостерігач за війнами та людьми, які їх ведуть, фіксує зміни у способі ведення війни, які вже спантеличують і загрожують нам. Він правильно показує, що ми психічно та фізично не готові до нової природи конфлікту і, ймовірно, дорого за це заплатимо. 

 

Завдяки серйоному військовому досвіду Кілкаллена, доступу до політиків, ретельному дослідженню та еклектичним науковим інтересам цей австралійський учений став одним із найгостріших коментаторів сучасних конфліктів. 

 

Уже наприкінці 1980-х було зрозуміло, що конвенційна загроза включає не одного дракона, а радше двох великих і двох менших: по-перше, Росію та Китай, а по-друге — Іран і Північну Корею. Наша заклопотаність слабкими державами та загрозами недержавного характеру дала цим нашим опонентам перепочинок для зміцнення, а також — і це головне — нагоду спостерігати й виносити уроки з нашої боротьби. Зокрема, після 2003-го, коли ми воювали в Іраку та Афганістані, дракони розробили способи обходити наші сильні сторони, водночас експлуатуючи наші слабкості, які ставали дедалі очевиднішими в міру розвитку кожної з військових кампаній.

 

На відміну від Ірану, Північна Корея початку 1990-х ні в кого не викликала серйозних очікувань у плані лібералізації, нормалізації чи хоч бодай якоїсь інтеграції в пострадянську глобальну систему. Навпаки, багато хто не сумнівався в її колапсі. Вождь-засновник Кім Ір Сен як сталінський протеже від початку орієнтувався на Росію. Та коли допомога Китаю врятувала режим під час Корейської війни, КНДР довела до досконалості мистецтво балансування між радянським і китайським полюсами впливу, налаштовуючи своїх патронів один проти одного заради власних тиску та вигоди. Розпад СРСР 1991 року, що призвів до майже миттєвої зупинки російської допомоги, викликав у Північній Кореї кризу. З огляду на внутрішню ситуацію, КНДР видавалася взірцевою «країною-відлюдницею», влада якої не становила особливої загрози ні для кого, крім власного населення.

 

Сьогодні ми стикаємось і з драконами, і зі зміями, ще й у той самий час і часто в тих самих місцях. Дракони — загрози на державній основі — включають: Росію з її оновленою агресивністю; дедалі самовпевненіший Китай; іранський режим, який може розробляти чи не розробляти ядерну зброю, але однозначно зміцнює контроль на просторі від західного кордону Афганістану аж до Голанських висот і водночас очолює глобальну конфронтацію із сунітським ісламом; спадкову диктатуру Північної Кореї, яка в особі Кім Чен Ина уже в третьому поколінні поєднує внутрішні репресії, зовнішній авантюризм і небезпечні ігри з ядерною зброєю. Усі вони практикують порогові стратегії — тримаються на межі освітленого кола, щоб досягати своїх військових і політичних цілей, не наражаючись на пряму відплату.

 

Два роки — від падіння Берлінської стіни в листопаді 1989-го до остаточного розпаду совєтів у грудні 1991-го — стали часом величезної небезпеки. То був транзитний період, у певних сенсах сповнений ризику більше, ніж уся Холодна війна. Лавиноподібний колапс радянської системи контролю в Європі підірвав стабільний до того баланс взаємного стримування наддержав, порушив центральний фронт між НАТО та Варшавським договором і створив реальну загрозу конвенційної, а то й ядерної, війни. Хаотичні перетоки влади всередині Радянського Союзу на смертному одрі, які досягли кульмінації під час спроби заколоту проти Горбачова в серпні 1991 року, підкреслювали небезпеку того, що прибічники жорсткої лінії можуть захопити контроль і піти на конфлікт заради збереження влади. З огляду на ці загрози неважко уявити — чи виправдати — західних лідерів, котрі говорять те, що мусять сказати, щоб відвернути перетворення розпаду совєтів на безконтрольну руйнівну спіраль. 

 

Фрагментація недержавних угрупувань протягом численних іррегулярних конфліктів означає, що, поки одне з них проходить породжену конфліктом адаптацію, інші можуть «сидіти в задніх рядах», спостерігати й розробляти нові підходи так само, як професійні військовики продукують інновації в мирний час. Іще один ключовий момент, який ми розглянемо в подальших розділах: міжгрупове навчання й адаптацію практикують не тільки ці угрупування. За минулі дев’ятнадцять років війни з тероризмом (і за попередній період 1990-х після Холодної війни) державні й недержавні суб’єкти вчились одні в одних, тож нині багато найефективніших прийомів недержавних збройних формувань базовано на ідеях, запозичених у держав, а багато успішних державних стратегій скопійовано в недержавних угрупувань. Змії навчилися воювати, як дракони, а дракони тепер воюють, як змії.

 

Напади 11 вересня були (й залишаються) найамбітнішою з будь-коли здійснених терористичних операцій: на планування пішли роки, а організації вони обійшлися в 500 тисяч доларів США. Вони також мали далеко більший за інші ефект: убито 2976 осіб, ще тисячі скалічено (не рахуючи померлих від поранень). Американській економіці вони обійшлися в 500 мільярдів прямих фінансових збитків. Додавши сюди вартість боротьби з тероризмом (включно з війнами в Іраку й Афганістані), фінансування діяльності безпекових служб усередині країни та кошторис подальших конфліктів, одне з досліджень у середині 2018-го встановило, що витрати «загалом становили 2,8 трильйона доларів за 2002–2017 фінансові роки». Найголовніше ж, що теракт 11 вересня запустив цикл конфліктів, які досі з нами й ознак скорого припинення яких не видно.