Ця книжка відповідає на два фундаментальні питання про Голокост: як і чому це сталося? Вона ґрунтується не лише на останніх наукових дослідженнях, а й на 25-річних опитуваннях очевидців — тих, хто вижив, і злочинців, які діяли під прикриттям ідеології.
Лоренс Ріс проводить читача від найжахливіших часів Голокосту до останніх днів Третього Рейху. Він детально розглядає політику Гітлера та доводить, що єдиного рішення розпочати Голокост не було — один із найстрашніших злочинів в історії людства був спричинений маленькими кроками і рішеннями, які приймалися нацистами. І хоч найбільша відповідальність за усі жахи того періоду лежить на Гітлерові, автор переконує: винні усі, хто зміг це допустити.
Чим хороша ця книжка:
Через хронологічну розповідь, що містить новітні історичні дослідження та переконливі свідчення очевидців, це одна із найповніших історій найбільшого злочину проти людства.
У контексті сьогоднішніх світових змін книжка змушує читачів одночасно замислитися над минулим і уважно розглянути історію в контексті майбутнього.
Це правдива відповідь на найскладніші питання про Голокост: як світ міг допустити цю трагедію і хто насправді у цьому винний?
Про автора:
Лоренс Ріс — британський історик, автор історичних книжок на тему нацизму, Голокосту та Другої світової. Колишній керівник історичних телепроєктів на BBC TV. Лауреат Премії Пібоді за найкращий документальний фільм, Британської книжкової премії, BAFTA та двох нагород «Еммі».
Цитати з книжки
Про настрої щодо єврейського населення серед німців:
Паралельно з völkisch антисемітизмом і «традиційним» християнським антисемітизмом розвивалася ще одна, цілковито відмінна течія нападок на євреїв. Саме вона стояла за Гітлеровим закликом до обґрунтованого антисемітизму в листі, датованому вереснем 1919 року. У той період сучасні антисеміти намагалися виправдати свою ненависть до євреїв псевдонауковими аргументами, заявляючи, що євреїв слід зневажати не так через релігію, як через їхню «расу».
Про формування нацистів:
Ідея «народної спільноти» (німецькою Volksgemeinschaft) приваблювала і Бруно Генеля, який приєднався до нацистської партії на початку 1920-х. «Це означає, що в німецькому суспільстві завжди існувало два окремі прошарки, — говорить він, — буржуазія і пролетаріат. І щоб заповнити розрив між ними, слід було утвердити народну спільноту, переконатися, що інтелектуали і робітники об’єднують свої зусилля. Ідею народної спільноти виражав лозунг [НСДАП], який усі ми безперестанку використовували: «Інтереси народу понад усе». А також вислів, що ми не просто націонал-соціалісти, а націонал-віддані соціалісти».
Про роботу «фабрики вбивств»:
Один із охоронців-есесівців у Хелмно Курт Мебіус після війни детально описав, як працювала фабрика вбивств: «Під моїм наглядом [у маєтку в селі] євреї роздягалися — без розподілу за статтю. На той момент вони вже розлучилися з цінними речами, які збирали в кошики працівники-поляки. У проході були двері в підвал. На них висіла табличка “В лазню”... За дверима починалися сходи, які вели вниз у підвал, у коридор, який спочатку йшов прямо, а через кілька метрів перетинався з іншим проходом, розташованим під прямим кутом до нього. Тут люди повертали праворуч і піднімалися по пандусу прямісінько в газвагени з відчиненими камерами. У пандусів була дерев’яна огорожа, яка щільно прилягала до дверей. Зазвичай євреї швидко й слухняно заходили в газваген, повіривши обіцянкам [що їх збираються «дезінфікувати»]».