Багато хто з нас тепер не може передати нащадкам свої будинки чи сімейні реліквії, однак ми можемо залишити історії, які формують емоційний спадок цієї війни. А разом з історіями – особисті цінності, сенси і опори, що допомогли вистояти. Такий усвідомлений спадок стає ресурсом, допомагає зростати по-справжньому вільними і діяти відповідно до власних цінностей, а не обмежень міжпоколіннєвих травм.
Що відчуває дитина, змушена проходити фільтрацію? Що відчуває чоловік, якому пропонують стати колаборантом? Що відчуває жінка, будинок якої раптово перетворився на поле бою? Письменниця Катерина Єгорушкіна упродовж трьох років збирала унікальні свідчення українців про війну, осмислювала їх і створила книгу, де переплітаються між собою художні репортажі, есеї і щоденникові записи. Діти і дорослі, цивільні й військові — голоси сотень людей з різних куточків України перетворюються на глибоку, пронизливу оповідь, передаючи нам у спадок не лише пам’ять, а й надію.
Чому варто прочитати
• Це не швидка рефлексія, а тривале і вдумливе опрацювання великого масиву унікальних свідчень українців про їхні досвіди війни.
• Ця книга допоможе зазирнути вглиб людських історій, побачити цінності і сенси, які рухають людьми у складних обставинах.
• Особливу увагу авторка приділяє темам дому, культури і батьківства під час війни, а також свідченням дітей і підлітків, котрі формуватимуть наше майбутнє.
• Послідовність художніх репортажів, есеїв і щоденникових записів вибудувана таким чином, щоб з уламків постала цілісна оповідь і читачі змогли витримати емоційну напругу.
• Це не просто документальна проза, а глибока робота з колективною травмою і пам'яттю про цю війну.
• Книга-нагадування про те, що любов і людяність допомагають вистояти навіть у найтемніші часи.
Уривок з книги
