Серед тих, хто століттями вчить Європу сміятися й висміювати, уявляти й сумніватися, Лукіан Самосатський (бл. 120 р. — після 180 р.) — на чільному місці. Хтозна, чи написав би Томас Мор «Утопію», а Джонатан Свіфт — «Мандри Гуллівера», якби свого часу не надихнула їх Лукіанова «Правдива історія».
Античність майже не залишила згадок про життя цього автора (хіба що скупі й геть не надійні автобіографічні свідчення), однак чудово зберегла його оповідання й діалоги, за якими — гострий розум, дивовижна ерудованість, жвава й невтомна уява, наснажена кінічним імпульсом.
Крім «Правдивої історії», мабуть, найвідомішого Лукіанового твору, до видання увійшли діалоги, які суттєво доповнюють письменницький портрет, — «Двічі обвинувачений» і «Нахлібник».
Уривок з книги
