Як це — дмухати на рани, ловити руками кулі, виживати й тримати в долонях світ навіть тоді, коли втрачаєш найближчих, найрідніших, коханих і коли все навколо є дуже хитким і крихким? Як це — шукати кровоспинне і шукати слова, щоби погамувати біль, який, здається, неможливо вгамувати?
Ці жінки саме так і роблять: гоять рани, кохають, пам’ятають, чекають, ростять собі сильні крила, навіть якщо ці крила боляче обпалює війна.
Зараз багато таких жінок: одна везе повну автівку спальників, інша — вивозить дітей, щоб урятувати, ще інша може підбити навіть танк, хоча раніше уміла тільки танцювати, а ще інша готова закопати своє серце там, куди мають повернутися.
Про них і не лише — у книжці Зої Казанжи «Марта й інші жінки».
Уривок з книги
