Володимир В’ятрович — фаховий історик, що досліджує український визвольний рух XX століття, а також публіцист-популяризатор. Його праці «Історія з грифом «Секретно»» та «За лаштунками «Волині-43»» уже стали бестселерами.
Доповнене 12 новими нарисами перевидання «(Не)історичних митей» В’ятровича не є науково-популярною книжкою в традиційному розумінні цього слова. Але він не зміг би її написати, якби не був професійним істориком, який глибоко «сидить» у темі. У цій збірці йдеться про події, довести правдивість яких неможливо жодним документом, адже бурхливе XX століття їх просто нам не залишило. Але тонке відчуття духу того часу підказує авторові, що ці події могли відбутися. І хтозна, чи не відбулися...
Так, Володимир В’ятрович свідомий того, що історія не знає слова «якби». А все ж йому не бракує відваги переступити через цю аксіому. Як і відваги спробувати перо в текстах, що більше тяжіють до літератури, ніж до публіцистики.
(Не)історичні миті, які лягли в основу цієї книжки, вихоплено з попереднього століття української історії: творчі плани Леонтовича, яким не судилося втілитись; заключна роль Курбаса, зіграна зовсім не на сцені; потяг, що везе київських студентів під станцію Крути; останні бійці УПА в останній криївці; радянський концтабір, де гинуть поети, але народжуються вірші. Автор доводить свої оповіді до сьогодення — Майдану 2014-го й російсько-української війни.
Це 50 нарисів-миттєвостей — маленьких уламків мозаїки, що вкупі творять велике полотно історії, з її яскравими й похмурими кольорами, тонами й напівтонами.
Уривок з книги
