Що приховує аутизм. Майбутнє нейрорізноманіття

Сорок років тому вчені та лікарі фіксували лише 4–5 випадків аутистичного розладу на 10 тисяч дітей. Відтоді показники стрімко зросли, і вже в 2018 році цей стан діагностували в кожної 59-ї дитини. Але що таке аутизм? Люди з цим розладом приречені на самотність, чи це генії з унікальним складом розуму? І що відбувається в їхньому мозку? У цій книжці науковий журналіст Стів Сільберман розповідає історію аутизму, дивовижні факти з життя «людей дощу» та їхні фантастичні досягнення.

 

Для широкого кола читачів, всіх, хто цікавиться аутизмом і тим, як влаштовано людський мозок.

 

Автор описує сотні історій про дітей і дорослих з аутистичним розладом, щоб спільство нарешті перестало дискримінувати, а приєдналося до нового руху — за нейрорізноманіття.

 

Стів Сільберман - американський автор, понад двадцять років пише на наукові теми для журналу Wired. Його статті були опубліковані в New York Times, New Yorker, Financial Times, Boston Globe та інших ресурсах.

 

Сільберман переглядає історію лікування аутизму від жахливого звинувачення батьків до сучасного руху з позитивного нейрорізноманіття. Якщо цікавитеся психологією — ця книжка для вас. — Темпл Ґрандін, авторка видань «Мислення в картинках» і «Аутистичний розум»

«Що приховує аутизм» — масштабна і глибока історія, подана з надзвичайним співчуттям і чуйністю. Це захопливе видання змінить ваші уявлення про аутизм.. 

 

Обов’язково читати всім батькам, учителям, терапевтам і людям, які хочуть дізнатися більше про аутизм. 

 

Модель аутизму як спектр розладів розробила мати аутистичної дитини, британська психологиня Лорна Вінґ. Вінґ добре розуміла, які проблеми виникають у сім’ях тих дітей, яким відмовили у встановленні діагнозу «аутизм» за його визначенням. Спростувавши концепцію Каннера про аутизм як рідкісний, неминуче руйнівний і монолітний розлад, вона вперше за всю історію відкрила для десятків тисяч дітей, підлітків і дорослих можливість отримати доступ до навчальних закладів і соціальних послуг, яких вони заслуговують.

 

Культура Кремнієвої долини почала адаптуватися до присутності великої кількості людей з аутистичними рисами ще до того, як винайшли термін «синдром Асперґера». У 1984 році психотерапевтка Джин Голлендс написала популярну книжку практичних рекомендацій під назвою «Синдром Кремнієвої долини» про підтримку так званих «високотехнологічних стосунків». Вона описала особливий тип надзвичайно цілеспрямованих чоловіків з «науково-технічним» нахилом, які люблять вовтузитися з машинами, погано розпізнають емоційні сигнали, мають мало або взагалі не мають близьких друзів за межами професійного кола, дотримуються лише логічного і буквального підходу до життя, а також намагаються вирішувати проблеми, пов’язані з близькими стосунками, виконуючи «пошук даних». У книжці не було жодної згадки про аутизм, проте через десять років Голленд могла б замінити вираз «синдром Кремнієвої долини» терміном «синдром Асперґера», не зачіпаючи більше жодного слова в книжці.