Романи Сергія Жадана, Оксани Забужко та Ліни Костенко стали знаковими творами української літератури початку 2000-х. У цій книжці Тамара Гундорова аналізує їх та низку інших символічних текстів і явищ культури між двома Майданами через призму трьох основних тем: постколоніальної травми, посттоталітарної свідомості та постпам’яті.
Хто такий «лузер» в українській літературі? Як українські автори окреслюють «свою» Європу? Чому сімейні епопеї 2000-х стають музеями пам’яті? Про що розповідає Чорнобиль? І, зрештою, як Вєрка Сердючка стала емблемою транзитної культури?
Авторка аналізує пострадянський культурний транзит, ресентимент і міжгенераційну пам’ять, розглядає «останнє радянське покоління», яке відвойовує право на національну історію, та аналізує покоління Незалежності як культурний архетип.
Про авторку:
Тамара Гундорова – професорка, літературознавиця, членкиня-кореспондентка НАН України, асоційована дослідниця Українського наукового інституту Гарвардського університету, головна співробітниця Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, запрошена дослідниця Принстонського університету.
Уривок з книги
