Чотири вершники Апокаліпсиса

Іспанський письменник Вісенте Бласко Ібаньєс, найбільше відомий у нас за твором «Кров і пісок», а також його голлівудською екранізацією, під час Першої світової жив у Парижі й там написав свій роман, що став усесвітньо відомим. Уперше опублікований у 1916 році, у розпал Великої війни, він розповідає історію двох родин: француза Денуає та німця фон Гартротта, одружених на двох сестрах, дочках аргентинського землевласника. З початком воєнних дій родичі опиняються у протилежних таборах. Із допомогою образів вічних супутників людства, чотирьох вершників Апокаліпсиса – Моровиці, Війни, Голоду і Смерті – автор описує настрої суспільства й те жахіття і спустошення, у яке поринула тогочасна Європа. І попри яке на її полях смерті відроджується непереможне прагнення жити.

Для українців роман актуальний як ніколи. Чи не на кожній сторінці ми впізнаємо знайомі емоції: небажання вірити у можливість війни, приголомшеність перших днів, подальшу ейфорію, похвилинне очікування новин і віру в швидку перемогу, коли ворога вдається відкинути від столиці, шок від звірств окупантів та від хвилі біженців, – і поступову зміну настроїв у наступні місяці, коли стає зрозуміло, чим ця війна обертається насправді...

Уривок з книги