Найвідоміший у світі історико-політичний трактат в перекладі видатного українського перекладача Анатоля Перепаді.
Передмова доктора філософських наук, українського історика філософії і перекладача Андрія Дахнія.
Всесвітньовідомий план захоплення та утримання влади, що вражає своєю відвертістю.
Світ знаходиться у нескінченному русі: розгораються запеклі війни і завойовуються території, найжорстокіші правителі зазнають успіхів, а потім смертельних невдач, держави змінюються, знищують старих, а потім народжують нових правителів. Стрімкий технологічний прогрес стає правою рукою революцій, по один бік яких розвиток, а по інший — катастрофічна розруха і хаос. І обирати шлях належить тим, хто має владу.
Історико-політичний трактат «Державець» і «Флорентійські хроніки» Нікколо Мак’явеллі розкривають державотворення ізсередини, оспівуючи велич й критикуючи тиранію правителів світу. Автор аналізує дії і стратегії таких історичних постатей, як Александр Македонський і цар Кір, папа Александр і його син Чезаре Борджіа, Карл VII і Людовик XI, біблійний Давид і давньогрецький Ахіллес та багато інших. Він розмірковує над правильністю й помилками їх правлінь і пропонує рішення, які могли б все виправити.
З часу написання трактату вже минуло півтисячоліття, але історія циклічна і праці Мак’явеллі незмінно актуальні.
Чому варто прочитати
• Всесвітньовідомий план захоплення та утримання влади, що вражає своєю відвертістю.
• Історико-політичні праці Нікколо Мак’явеллі у класичних перекладах видатного українського перекладача Анатоля Перепаді.
• Актуальна праця для всіх рівнів управління і влади: від менеджерів сучасних компаній до президентів і королів.
• Видання доповнене передмовою доктора філософських наук, українського історика філософії і перекладача Андрія Дахнія
• «Державець» був ледь не настільною книгою багатьох політичних діячів, зокрема гетьмана Івана Мазепи, «отців-засновників» США, Наполеона І, Муссоліні й Сталіна.
Про автора
Нікколо Мак'явеллі — визначний політичний діяч, державний секретар Флоренції, митець і драматург епохи Відродження. Батько сучасної політології, що найбільш відомий у всьому світі за політичним трактатом «Державець», впродовж тривалого періоду відповідав за військові і дипломатичні справи Флорентійської республіки. Водночас писав карнавальні пісні, вірші і комедії.
Трактат «Державець» допоміг Нікколо Мак'явеллі здобути прихильність правителя Флоренції Лоренцо де Медічі і надалі на замовлення правителя була написана історія Флоренції.
Цитати:
«Флорентійські хроніки»
Людям мудрим і достойним завжди легше чути про лихо вітчизни, ніж бачити його власноруч, і більше честі бути банітованим за шляхетний бунт, ніж залишатися громадянином у кайданах рабства.
Кожного противника слід побоюватися, бо він завжди шукає слави для себе й загибелі своїх ворогів. Але найбільше повинні ми боятися флорентійців, бо їх уже не вдовольнить ні наша сумирність, ні наша данина, ні їхня влада над нашим містом, їм потрібні будем ми самі і наше власне добро, щоб лють свою вони могли погамувати нашою кров’ю, а захланність нашим майном. Отож кожен із нас, хто б він не був, повинні за себе потерпати. І тому хай вас не журить картина наших витолочених ланів, спалених осель, захоплених супостатом замків. Якщо ми відстоїмо наше місто, утримаємо і все інше, а якщо ми його втратимо, то який глузд буде нам у цьому іншому? (граф Франческо)
«Державець»
...річ у тім, що люди майже завжди ступають у слід, уторований іншими, і когось наслідують у своїх учинках. Одначе, не маючи змоги ані робити достоту як хтось, ані дорівнятися звагою до свого взірця, мудрець повинен завжди обирати шляхи, прокладені великими людьми, і наслідувати найвидатніших, отож-бо як він і не сягне їхньої величі, то перебере на себе бодай її відблиск; треба робити так, як досвідчені лучники: якщо ціль, в яку вони хочуть улучити, здається надто далекою, то, знаючи найбільшу силу свого лука, вони беруть приціл ще куди вище від наміченої точки не на те, щоб кинути свою стрілу на таку висоту, а щоб саме завдяки високому прицілові влучити напевне.
Головні підвалини всіх держав, як нових, так і старих чи змішаних, — це добрі закони й сильне військо. А що не може бути добрих законів там, де нема сильного війська, а де є сильне військо, звісно, будуть добрі закони.
Річ у тім, що дружба, здобута грішми, а не величчю й шляхетністю душі, хоч і купується, але насправді її нема, і коли настане час, на неї розраховувати годі; при цьому люди менше бояться образити людину, яка викликала любов, ніж того, хто діяв страхом. Адже любов тримається узами вдячності, але оскільки люди лихі, то ці узи рвуться при всякій слушній для них нагоді. Страх же ґрунтується на боязні перед карою; він не полишає тебе ніколи.
Уривок з книги