Тіль Маєр - німецький фотограф і журналіст. Коли війна на Донбасі зникла з перших шпальт ЗМІ у Європі, він у 2017 році брав свій фотоапарат та знов і знов їздив до зони бойових дій. Він документував, нагадував і передусім застерігав від того, аби не відгороджувалися від війни, яка відбувалася в центрі Європи. Україну він знає з 2007 року.
Своїми репортажами і фотографіями Тіль Маєр розповідає про руйнування, страждання, смерть, але насамперед про мужність і глибоку людяність. Він розповідає про війну на прикладі чоловіків, жінок та дітей, яких він зустрічає. Це не політики, а люди, які повертаються у зруйновані села. Солдати на своїх позиціях. Солдатські вдови у жалобі за своїми чоловіками. Люди, які витримують обстріли у своїх будинках. Лікарі, які продовжують виконувати свій обов’язок у напівзруйнованих лікарнях. Часто саме ті, хто перебувають у великій небезпеці й скруті, допомагають іншим.
Репортажі протягом такого тривалого періоду — у швидкоплинний час це зустрічається, на жаль, все рідше. Своїми чорно-білими світлинами він ще більше уповільнює події та скорочує їх до найсуттєвішого. Він підходить близько до подій, при цьому наражаючи на небезпеку себе самого. В інтерв’ю він постійно говорить, що небезпекою, яка загрожує йому, у порівнянні з тими, про кого він розповідає у репортажах, можна нехтувати. Це, звісно, так. Однак це не зменшує ризику для нього.
Ця книга була видана за підтримки Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Києві та Фонду імені Людвіга Дельпа.
Уривок з книги
