Архітектура — це місце, де зіштовхуються фантазія і холодний розрахунок, а кожна нова споруда стає іконою, що покликана виражати історію і розкривати культуру країни. Але за екскурсіями, сувенірними ятками й туристичними маршрутами приховано щось значно більше.
Оперний театр у Сіднеї, Ейфелева вежа в Парижі, Пікова вежа в Гонконзі — це лише декілька відомих на весь світ споруд, що формують óбрази своїх міст і країн. Тисячі фото в соціальних мережах перетворюють їх на сучасні ікони, якими захоплюються, і водночас вони стають засобами маніпуляцій і впливу влади. Їх популярність — це інструмент брендингу: контури й форми викликають стійкі óбрази і цим перетворюють архітектурні споруди на об’єкти моди і хайпу. Поцілунки на фоні Ейфелевої вежі, кумедна «підтримка» Пізанської дзвіниці, пропозиції руки і серця серед хмар Бурдж Халіфи — це більше не видовищна краса. Це двигун економічного зростання.
Соціолог Леслі Склер влучно цитує Воргола («усі магазини стануть музеями, а всі музеї — магазинами») і вчить читати культові будівлі за лініями і деталями, розуміти, як вони стали архівами пам'яті й інструментами влади. Він по цеглинках розкладає основи капіталізму і доводить, що за архітектурою стоїть не лише стиль та історія.
Книга «Проєкт «Ікона» не про споруди. Це подорож у світ емоцій, вражень і маніпуляцій міста, яке стає театром, де архітектура — це актори, а кожна нова п’єса — сценарій, продиктований економікою і владою.
Чому варто прочитати
• Ґрунтується на результатах серії інтерв'ю проведених у США та Європі з людьми, які працюють в архітектурі — архітектори, розробники, містобудівники, викладачі, критики та інші.
• Розглядає сучасну архітектуру як ікону капіталістичного і глобалізованого світу.
• Пояснює як сучасні зірки архітектури — Хадід, Гері, Фостер — підтримують іконічні проєкти і демонструє наслідки архітектурної моди.
• Розкриває способи як культові будівлі нашої епохи стають іконами сучасного глобального капіталізму, сприяють зростанню нерівності і гіперспоживанню.
Про автора:
Леслі Склер — соціолог, професор-емерит Лондонської школи економіки, президент Асоціації досліджень глобалізму. Вивчав проблематику соціально-економічного і культурного розвитку в умовах глобалізації, консультував зі стратегічних питань багато міжнародних організацій і приватних фірм.
Цитати:
Там, де стіни й вежі покликані захищати ідеї, а не території, архітектура як форма ідеологічної гегемонії замінює замок житловою віллою. Тобто «політика як витвір мистецтва, витвір мистецтва як втілення політики, чи гегемонія як стилістичне явище і явище стилю як гегемонія».
На відміну від стилів колишніх і подекуди досі існуючих архітектурних рухів, архітектурні ікони епохи капіталістичної глобалізації не мають єдиної архітектурної естетики. Культова архітектура — це не стиль архітектури як такої, хоча вона й має певні елементи стилю, особливо з погляду визнання.
Мета образів культової архітектури — змусити людей викупити (і в сенсі «придбати», і в сенсі «зрозуміти суть») споруди, простори, стиль життя, а в деяких випадках і архітекторів, яких вони представляють. Отже, візуальний образ архітектурної ікони може бути великим мистецтвом, утім, він не є тим, що зображає.
Культовість — не просто питання образу чи, внаслідок цього, моди. Культовість працює й продовжує зберігатися тому, що споруди, яким вона притаманна, зведені архітекторами й командами не лише заради практичних функцій, а й з метою символізувати щось (можливо, і багато чого) та втілити естетичні цінності. У нових умовах капіталістичної глобалізації корпоративні й споживацькі інтереси безпрецедентним чином змінили природу й масштаб слави ікон та того, що вони символізують й втілюють.
Пам’ятки зазвичай вищі порівняно з тим, що навколо, тож завжди наявний елемент певної специфічної вертикальної матеріальності, не обов’язковий для ікон, хоча багато культових будівель також доволі високі. Місцеві ікони — це будівлі та простори, добре відомі в обмежених зонах, як-от районах, містах, містечках і селах, з виразною символічною / естетичною цінністю для цих місць. Вони можуть бути відомі чужинцям, яких цікавлять ці місця, і деякі місцеві ікони Лондона, Нью-Йорка, Парижа чи Пекіна, ймовірно, будуть відомі краще за місцеві ікони, скажімо, у Ґріноку (Шотландія), Рочестері (штат Нью-Йорк), Нансі (Франція) чи Тяньцзіні (Китай).
Чи існують насправді глобальні ікони? Building Design опублікували статтю під назвою «Будівля Swiss Re спроєктована Фостером — найшанованіша споруда світу» і в ній надали результати опитування 200 найбільших архітектурних фірм світу. «Огірок» став єдиною спорудою ХХІ століття і єдиною британською спорудою, яку архітектори з усього світу включили до десятки найкращих усіх часів. Перше місце посів Сіднейський оперний театр, за ним — Музей Ґуґґенгайма в Більбао, і трохи класики початку ХХ століття (Будинок- водоспад Райта та Барселонський павільйон Міса). Такі опитування часто проводяться в архітектурному світі та й у багатьох сферах культури і завжди приблизно, якщо й не остаточно, показують оцінку професіоналів.
Чимало — можливо, більшість — сучасних культових ікон у країнах третього світу були спроєктовані архітекторами першого світу, частина яких користується великим попитом для зведення видовищних споруд, які роблять місто видимим на мапі світу. Мало кому з архітекторів із корінням у країнах третього світу вдалося звести культові проєкти у першому світі, хоча робота деяких із них отримала загальне визнання. Серед них — Луїс Барраґан (Мексика), Ніна Бо Барді, Оскар Німеєр та Паулу Мендес да Роша (Бразилія), народжена в Багдаді Заха Хадід (особливий випадок), усі — лауреати Прітцкерівської премії, а також Карлос Віллануева (Венесуела), Чарльз Корреа (Індія), Джеффрі Бава (Шрі-Ланка), Хассан Фатхі (Єгипет) та Кен Єанг (Малайзія). Усіх їх можна вважати космополітами за світоглядом, та їхні роботи все ж вважаються більш локальними (регіональними), аніж глобальними (модерністськими).
З погляду капіталістичного споживацтва те, справжня архітектура чи штучна, нечасто має значення; важливо те, допомагає вона у шопінгу чи заважає? У центрі проєкту «Ікона» в архітектурі та міському дизайні лежить постійне прагнення посилити культуру-ідеологію споживацтва й усунути все те, що може їй завадити чи заплямувати її. Сучасні транснаціональні простори із заданим сценарієм можна розглядати як інструменти класового контролю, які у глобалізованих містах по всьому світу має ТКК.
Відгуки
Леслі Склер створив елегантно написане, широкомасштабне дослідження цього надмірно використовуваного і недостатньо дослідженого тотема нашого часу — ікони. Проєкт "Ікона" деконструює спокусливий образ влади, що піднімається з неспокійних глибин транснаціонального капіталізму та глобальної культури споживання, щоб слугувати символом як сучасних бажань, так і соціального контролю — це майстерна робота політико-економічної критики та архітектурного аналізу.
Sharon Zukin, авторка книги Naked City: The Death and Life of Authentic Urban Places
Цю книгу має обов'язково прочитати моє покоління. Це дуже жорстке дослідження, зроблене з-поза меж архітектурного світу, яке демонструє величезну блискучу люмпен-форму транснаціональної утопії розвитку, яку ми звикли сприймати як неминучу. Передусім вона відображає, як навіть найкращі архітектори та архітектура стали «захопленими партнерами» у глобальному проєкті перетворення всього ставлення до світу на форму можливостей розвитку та корпоративних розваг. Захопливе і дуже моторошне читання. Ніколи ще в архітекторів не було більшої потреби використовувати всі свої навички, щоб подумати про те, як вивести нас з цього середовища.
Кестер Раттенбері, професор архітектури Вестмінстерського університету
У цьому майстерному, вичерпному дослідженні провідних архітекторів сучасності Склер наважується розглянути беззаперечну творчість і геніальність видатних архітектурних ікон у контексті капіталістичної трансформації, яка підтримує і заохочує попит на дедалі більш зухвалі та амбітні проєкти. Із соціологічним розумінням влади та комерційних реквізитів, пов'язаних із глобалізацією, порівняльно-історичним розумінням контексту розвитку та соціальною чутливістю активіста, Леслі Склер розкриває утопічні та антиутопічні елементи сучасної дизайнерської практики. Читачі можуть не повністю погодитися з усіма його критичними зауваженнями, але вони приймуть його пошуки альтернативної естетики міського дизайну та будівництва міст, навіть якщо продовжуватимуть розмірковувати над тим, як окремі віртуози можуть бути відокремлені від загальної динаміки споживання, що робить архітектурні проекти знаковими.
Діана Е. Девіс, Гарвардська вища школа дизайну
Соціологічний погляд Леслі Склера на знакову архітектуру досліджує умови за яких вона виникла, а також соціальні та політичні запити на які вона реагує. Це глибоко інформативна розповідь, а часом і повчальна історія.
Деніз Скотт Браун, VSB Architects
Уривок з книги
