У своїй повісті «Тихі дні в Кліші» (1956), яку Генрі Міллер (1891–1980) розпочав писати в червні 1940 року невдовзі після повернення до Сполучених Штатів, а завершив у Біґ-Сурі, штат Каліфорнія, де мешкав майже до самої смерті, автор знаменитих «Тропіка рака», «Тропіка козерога» та «Чорної весни» озирається на несамовите десятиліття, яке він прожив у легендарному Парижі 1930-х років.
Описуючи шалені нічні вештання обшарпаними вулицями, кафе та барами Монмартру і з винятковою відвертістю розповідаючи про свої сексуальні пригоди й швидкоплинні закоханості, Міллер майстерно змальовує перед читачем той незабутній час, що став визначальним для всього його подальшого життя і творчості. Обурливо-відверта й розкішно-чуттєва проза Міллера, мов нестримний вир, затягує читача з кожним реченням, зачаровуючи його неповторною атмосферою свободи й ненаситною жагою до життя.
Хоч невелика за обсягом, повість «Тихі дні в Кліші» містить у собі ніби в згущеному вигляді всі ті «магічні інгредієнти», які принесли її автору світову славу, і є одним із вершинних досягнень Генрі Міллера як письменника.
Повість «Тихі дні в Кліші» було двічі екранізовано: у 1970 році данським режисером Єнсом Йорґеном Торсеном та в 1990-му — французом Клодом Шабролем.
Уривок з книги
