Петро Болбочан мав шанс стати українським Гарібальді, здобувачем і об’єднувачем рідних земель, творцем козацької армії, з якою мусили б рахуватися всі держави світу.
Невідомо, чи готував себе до цієї ролі Болбочан, але якраз цього й боялися негероїчні цивільні партійники, які назвали себе “верховною владою”. Вони підозрювали Болбочана в намірі скинути їх. А ось вояцтво довіряло йому безмежно. “Болбочан був надзвичайно хоробрим, — писав про нього сотник Борис Монкевич. — У більшості керував боєм особисто і завсігди був у найнебезпечніших місцях, чим викликав підйом духу у Запорожців, котрі під його керуванням завше були переможцями… Йому вірили всі надзвичайно, бо знали, що він є зразком чесності і порядку”.
До книги включено багато спогадів вояків Запорізького корпусу Армії УНР, які публікуються вперше та досі не фігурували в дослідницькому полі.
Уривок з книги
