Богдана Валігура

Як навчитись відрізняти правду від маячні? 

Навколо так багато людей, які стверджують, що мають стосунок до науки, але є підозра, що деякі з них брехуни. Як їх упізнати та не бути ошуканим? Як перевіряти інформацію? 

На що ми можемо спиратись у своїх висновках, окрім думки «експертів»? 

Як взагалі працює наука? І як це може допомогти нам у прийнятті повсякденних рішень? І як відсутність наукового мислення перетворила наших сусідів на зомбі? 

Саме на ці питання відповідає книга українського науковця та популяризатора науки Олександра Рунделя «Наукове мислення. Аргументовані способи не приймати все на віру» 

Попереджаю, це точно не легке пляжне чтиво, іноді книга важко йде. Але я її все одно рекомендую кожному, хто йде шляхом пізнання цього світу і хоче навчитись відрізняти правду від ілюзії. 

Мені дуже сумно, що у школах, при вивченні базових наукових понять, не робиться акцент на практичності використання цих знань у повсякденному житті та при ухвалення важливих рішень. Через це маємо людей, впевнених, що теорія еволюції має назву «теорія», бо не має доказів. 

Особливо раджу звернути увагу на розділ, де обговорюється науковість психоаналізу і як при складнощах доказовості у психології, ми все ж можемо навчитись відрізняти наукові методи від псевдонаукових. 

Я б дуже хотіла, щоб цю книгу прочитав кожен українець. І не важливо, де саме він чи вона перебуває — в Україні, чи за кордоном, у тилу чи на лінії зіткнення. Читати всім! 

Навіщо? 

Щоб зрозуміти, що саме з нами всіма відбувається. 

Чому відчувати будь-які емоції зараз — окей? 

Як реагувати на власну тривогу, злість, смуток? 

Як діяти, коли вас переповнюють емоції? 

Що робити з відчуттям провини? І чи нормально, якщо його нема? Як уживатись з тими, з ким ви опинились під одним дахом через війну? Що робити, щоб не зʼїхати з глузду? 

Та як підтримувати близьких, які поруч, чи, навпаки, дуже далеко?

Книга неймовірно практична, проста у сприйнятті, і мені нема до чого докопатися.

Дуже круто, що є достатньо детальне саморозкриття автора. Володимир розказує про власні переживання від війни, від розлуки з сімʼєю і навіть про власне рішення почати приймати антидепресанти.

Я дуже люблю філософію стоїцизму і часто спираюсь на неї і в житті, і в роботі з клієнтами. Для мене стоїцизм — це дуже практична філософія, спрямована на збереження душевного спокою у неконтрольованому потоці життя. 

Попри те, що стоїцизму вже понад 2500 років, він залишається дуже практичною філософією і зараз переживає нову хвилю популярності. 

Але є проблема: читати роботи класичних стоїків — жахливо нудно, а сучасні книги про стоїцизм, особисто для мене, поділяються на 2 типи: 

1. Попса галіма, у стилі «дякую, КЕП», з дрібкою успішного успіху та тоннами води. 
2. Дуже корисні, але все ж складні для розуміння пересічного читача книги. Сюди можна віднести «Як бути стоїком» Массимо Пільюччі. А от щось просте і класне для початку знайомства з цією філософією мені до рук не потрапляло... 

І тут мені порадили книгу «Стоїцизм на кожен день. 366 роздумів про мудрість, волю і мистецтво жити» Райана Голідея та Стівена Гансельмана, і мені здається, це найкраща книга для знайомства з філософією стоїцизму. 

Чому? ✔️ Тут зроблено дуже короткий і зрозумілий огляд історії стоїцизму. ✔️ Автори спираються не на одного стоїка, а на багатьох, тож ви зможете вибрати, кого з класиків почати вивчати детальніше. ✔️ Дуже зручний формат — одна цитата класичного стоїка на 1 календарний день, плюс пояснення автора, як ми можемо це застосувати у своєму сучасному повсякденному житті. ✔️ У вас є вибір — прочитати всю книгу відразу або зробити її настільною і читати одне послання на день.

Автор, колишній військовий "морський котик" США, звертається у листах до свого товариша по службі, який зіткнувся з труднощами після повернення з війни. Актуалочка, так би мовити. 

Він не обіцяє нам магічних рішень або революційних методів подолання життєвих викликів. Натомість вдається до перевірених часом філософських принципів, нагадуючи, що філософія спочатку була створена як практичне вчення для досягнення гарного життя, а не як насилля над мозком для самопроголошених інтелектуалів. У книзі розглядається концепція стійкості як практичної навички, що може бути розвинута і зміцнена через усвідомлену практику та самовдосконалення. 

Ґрейтенс передає свої думки без краплі жалю, але з глибоким співчуттям, турботою та вірою в те, що стійкість — це ключ до виживання та адаптації. Ця книга є корисною не тільки для ветеранів і військових, а й для цивільних, таких як я, які намагаються знайти свій шлях у новій реальності. Вона є своєрідним маяком надії та керівництвом із життя, що показує, як мудрість, витривалість та внутрішня сила можуть допомогти нам у ці темні часи. 

Однозначно рекомендую прочитати цю книгу тим, кого виснажують стосунки з батьками вже у дорослому віці. Тим, кому батьки нав’язують почуття обов’язку перед собою, апелюючи до того, що батьків потрібно любити і поважати хоча б за те, що вони дали життя. Тим, кому дісталося нелегке дитинство, і це явно відображається на дорослому житті. 

Ця книга не вилікує ваших дитячих травм, але допоможе зрозуміти, чому ви себе так почуваєте і як спілкуватися з батьками, якщо це досі приносить біль. 

Розповість про ознаки емоційної зрілості та незрілості (хоча й дуже перебільшено на мій погляд) і про те, які наслідки має виховання незрілими людьми. 

І головне — дасть реалістичну відповідь і навіть інструменти для вирішення питання "і що мені тепер з цим усім робити?" 

Для мене ця книга дуже суперечлива. З одного боку, мені здається, що аж занадто в чорних та білих тонах описані типажі емоційно зрілих і незрілих людей. 

З іншого боку, я часто чую історії клієнтів, від яких відверто в шоці, а вони їх описують як НОРМАЛЬНІ і не бачать у цьому проблеми. При цьому ще й заперечують взаємозв’язок тих подій з проблемами, які їх до мене і привели. І це при тому, що я не фанат теорії "Всі проблеми з дитинства". 

Тому, незважаючи на те, що я вважаю книгу суперечливою, я її рекомендую і буду рекомендувати і клієнтам, і вам! 

Вважаю, що цю книгу має прочитати кожна жінка, щоб не вступити в токсичні стосунки чи не застрягнути в очікуванні принца на білому коні.

Авторка НЕ психологиня, а культурологиня, і це неймовірно круто, бо вона аналізує проблематику патріархального суспільства саме з культурологічної точки зору та перекладає це на прості життєві приклади. Бо патріархат — це щось складне і для феміністок, а те, що від жінки очікують, що вона буде і супержінка, і коханка, і подружка, і матір року — зрозуміло кожній з нас. 

Як так склалось і, найголовніше, що з цим робити? — саме про це книга. 

Комусь вона може здатись банальною і очевидною, але як людинка, яка щодня слухає про життєві негаразди купи людей, додам — базу має засвоїти кожен. І вже тільки після бази ми можемо говорити про якісь високі матерії.

Книга читається швидко, легко і, що я просто обожнюю, — тут взагалі нема води і суперкрута структура. 

Є прості чеклісти, умовні списки червоних та зелених прапорців при перших побаченнях, 

аб'юзу, 

гарних стосунків, 

знаків, що пора стосунки завершувати 

або що важливо зробити до шлюбу чи до серйозних стосунків.

При тому авторка весь час наголошує, що ви маєте розуміти власні почуття, бо ніхто краще вас у власному житті ради не дасть. І ухвалювати будь-які рішення, як і нести за них відповідальність, потрібно лише вам! 

Є притомний перелік типів насильства, що неймовірно важливо, бо зустрічаю багато людей, що ще й досі думають, що насильство — це лише про фізичне побиття. 

Нас не вчили розуміти свої емоції та почуття. Ба більше, я з дитинства памʼятаю фрази дорослих, спрямовані до моїх подруг, на кшталт: "Психи свої будеш чоловіку показувати", "Хочеться? Перехочеться" і так далі. 

Про яке розуміння власних почуттів ми можемо говорити, коли ми зростали у культурі знецінення їхнього значення? 

І виходить так, що коли я своїх клієнтів прошу розказати, що ж вони відчувають з того чи іншого приводу, то вони мені розповідають про свої думки, занепокоєння, але так і не можуть сказати, що ж за емоції вирують в їхніх серцях. 

А без розуміння власних емоцій і почуттів ми не можемо говорити про емоційне здоров'я. 

Уявіть, що емоції — це лише лампочки на приладовій панелі вашої автівки чи космічного корабля. Вони не беруться ні звідки, вони — є реакцією на зовнішні чи внутрішні зміни. 

Якби ми з вами не реагували на показники з приладової панелі нашого авто, як далеко ми б проїхали? 

Але у житті ми часто ігноруємо ці сигнали, стараючись приймати "раціональні рішення". Це призводить до купи внутрішніх конфліктів та поведінки, яку ми, як нам здається, не можемо контролювати: спалахи агресії, переїдання тощо.

Проте навчитися розуміти свої емоції дуже легко, при чому ця навичка потрібна в усіх сферах нашого життя: партнерські стосунки, виховання дітей, побудова карʼєри чи навіть корекції ваги. Вони виконують свої функції всюди, усвідомлюємо ми це чи ні. 

Ця книга про нудну, але незамінну БАЗУ, яка так необхідна нам, щоб ми якомога довше зберігали власну функціональність та мали можливість насолоджуватись життям, а не доживати страждаючи, як це часто буває у нашій країні після 50 років. 

Тут ви знайдете відповіді на часті питання: 

- Що таке збалансоване харчування? 

- Яка вага вважається здоровою? Та чи дійсно худі люди здоровіші?

- Як мої гормони повʼязані з самопочуттям та вагою?

- Що їсти, якщо не любиш мʼясо? 

- Які ще існують варіанти здорових гарнірів, окрім святої трійки: гречка, рис і макарони? 

- З яких продуктів я можу отримувати усі необхідні вітаміни, щоб не пити їх у формі пігулок? 

- Скільки насправді треба ходити на день? І чого всі причепились до тих 10 000 кроків? 

- Який спорт іде на користь, а який мене лише вбиває? 

- Як не поїхати "кукухою" та керувати стресом? 

- І взагалі, чому турбота про психічне здоровʼя не менш важлива, ніж про фізичне? 

- Коли? Як часто? Та які саме профілактичні обстеження проходити? (там є цілий календар). 

Ну і безліч цікавезних фактів про роботу нашого організму. 

Не можу сказати, що книга тримає сюжетом і легко читається, але вона все одно 10 з 10, бо вся важлива інформація зібрана в купі, класно систематизована і часто розподілена у зручні таблиці. 

ЧОЛОВІКАМ ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ про проблеми ЖІНОК 

Багато хто дивується, навіщо сьогодні, у 21-му столітті, потрібен фемінізм? Мовляв, усі права у жінок вже є, що їм, мало? 

Частіше такі висловлювання особисто я чую від чоловіків, і мені дуже складно тримати себе в руках у такі моменти. 

Тому, коли я випадково побачила цю книгу в магазині, одразу взяла і жодного разу не пошкодувала. 

Автори дуже простою мовою на звичайних, життєвих і АКТУАЛЬНИХ для ЧОЛОВІКІВ прикладах пояснюють, чому фемінізм ВИГІДНИЙ ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ.

Тепер дуже допомагає мені у суперечках про фемінізм із усіма: і з чоловіками, і з дивними (на мій погляд) жінками, які думають, що у жінок НЕМАЄ проблем. 

Наприклад, саме з цієї книги я дізналася про показник, як-от ІНДЕКС ГЕНДЕРНОГО РОЗРИВУ. 

Це інтегральний показник рівноправності статей за версією Всесвітнього економічного форуму (World Economic Forum), по суті — наскільки рівні можливості і права мають люди в різних країнах. В Україні цей індекс становив 0.714 за 2021 рік. 

Це означає, що жінки мають на ТРЕТИНУ менше прав і можливостей. Класно? Мені теж не подобається. 

Фемінізм — це соціально-політичний рух за права жінок, за те, щоб до них ставилися як до рівних, не обмежували в правах і дали можливість самим обирати, як прожити своє життя! 

І я не можу зрозуміти, як можна бути проти цього? 

Джентельменство зникне? — ні, і про це теж є розділ у цій книзі. Мужність зникне? Залежить від того, що ви називаєте "МУЖНІСТЮ". Як сказали автори книги: "Варто спробувати зробити так, щоб поняття "мужності" і "жіночності" змінювалися у бік взаємної поваги і самоповаги — за барною стійкою, на роботі, в спальні, в аудиторії НЕ залежно від гендера!"

Книга, що рятувала мене від смутку в перші тижні війни. Тут є про Україну, Путлера та загрози для світової демократії. 

"21 урок для 21 століття" Ювал Ной Харарі 

Я люблю у складні моменти тікати в читання, але на початку війни було так важко себе змусити читати. А потім мені до рук потрапила ця книга й одразу полегшало. Бо я пірнула у неї та читала так, наче це була вода у часи сильної спраги. 

Ювал Ной Харарі — ізраїльський історик та філософ. Моя любов до нього розпочалась з книги "Sapiens", але гадаю, зараз більш на часі зробити огляд саме цієї. 

"21 урок для 21 століття" була вперше видана у 2018 році. Майже свіжачок. Тут багато роздумів автора про те, які виклики ми маємо здолати як цивілізація найближчим часом. У своїх роздумах він спирається на історичне підґрунтя. Це щось типу аналізу історії людства задля передбачення майбутнього. 

Проблема в тому, що його роздуми, написані в 2018 році, виправдовуються зараз. Проблема російської анексії Криму та війна на Донбасі згадується у багатьох розділах. Це додає якось моторошного відчуття при читанні. 

Кожний окремий розділ присвячено певному виклику, що стоїть перед нами. Ось перелік моїх улюблених: 

НАЦІОНАЛІЗМ 

РІВНІСТЬ 

РЕЛІГІЯ 

⚔️ВІЙНА 

ПОСТ-ПРАВДА

СМИСЛИ 

МЕДИТАЦІЯ