Постпутін. Росія, з якою нам доведеться жити наступні 50 років

Якою буде Росія в наступні 50 років? Чи зміниться траєкторія її руху після Путіна в бік лібералізації? Або ж навпаки, диктатор і після смерті залишиться впливовим фактором життя країни-агресора, а консервація режиму продовжиться на основі його «культу»?

 

Автори цієї книжки «анатомічно» розкладають путінський режим на складові частини та пояснюють, чому Путін більше не довіряє ФСБ і не спирається на силовиків, роблячи вибір на користь «політичної системи».

 

Проаналізована в книзі еволюція відносин Путіна з різними елітами допоможе зрозуміти, хто залишиться при владі в «постпутінський» період і власне визначатиме майбутнє Росії.

 

Вадим Денисенко — народний депутат VIII скликання. Доктор історичних наук, співзасновник Еспресо TV.

 

Віталій Пирович – сучасний український журналіст, провідний політичний оглядач та аналітик, шеф-редактор видавничої групи «Картель» із 2016-го року, громадський діяч, письменник. Учасник дискусій та обговорень політичного характеру.

 

«Постпутін» — це вдала спроба розібратися в нашаруваннях путінської Росії. Автор розплутує хитросплетіння сучасного російського менеджменту, описує відкриті й таємні механізми Росії, нагадуючи, яким посереднім є російський царьок. Якщо говорити коротко, це дослідження без страху і з елементами препарування Росії. 

 

Автори прагнуть широкомасштабно осмислити постпутінську Росію, пояснити внутрішні складні соціальні, політичні, економічні процеси, а головне — трансформацію політичного режиму. Ключове питання — це майбутнє ставлення до культу Путіна, на альтер его якого базується сенс так званого державного управління та ідеологічного каркаса Російської Федерації. 

 

Страх перед державою як єдина картина світу. 

 

Страх перед державою, яка може все, — базовий страх будь-якого жителя Російської імперії в будь-який період її існування. Періоди життя в Російській імперії відрізняються (за цим показником) лише тим, наскільки уявлення про світ і майбутнє заполонюють людину й чи є там місце для якихось інших уявлень та розумінь. Період правління Путіна — це період, коли держава все більше звужувала поле самостійного мислення людини. На момент повномасштабного вторгнення в Україну для великої частини російського суспільства держава створила єдино можливу картинку сьогоднішнього і майбутнього. А головний страх людини перетворюється зі страху перед державою (страх бути покараним за скоєні чи нескоєні злочини, а також страх того, що держава все одно десь тебе обдурить) на страх того, що, вийшовши за межі створеної державою картини світу, ти втратиш свою ідентичність, і водночас держава є єдиною картиною світу. Вийти за межі цієї картини — це втратити самого себе. Власне цей страх і є зворотним боком любові (його тваринна частина, яка, крім усього іншого, передбачає відсутність думання, бажання підкорятися тому, що каже той, кого ти боїшся: твоє завдання сподобатися аб’юзеру, а не щось доводити).

 

Історія для Путіна — це набір цікавих для нього фактів, які можна інтерпретувати в потрібному на сьогодні річищі. Водночас сам Путін за потреби може перевтілюватися в того чи іншого лідера минулого. Точно так само, як «русскій мір» може поєднувати в собі діаметрально протилежні речі й об’єднувати любителів Ніколая II і тих, хто стояв за вбивством останнього російського імператора, Владімір Путін може бути реінкарнацією будь-кого з правителів Росії, якщо це вигідно з погляду пропаганди.