Олена Максименко — українська воєнна журналістка, волонтерка, фотографиня, мисткиня, письменниця, мандрівниця, фрилансерка, кураторка культурних проєктів, лауреатка літературних премій і нагород. Авторка видань «Пси, які приручають людей», «Пряма мова. Хроніки захисту», співавторка збірки «КнигаLove 3.0. Любов, що перемагає» та інших.
Народилася 1985-го року у Києві. Вищу освіту здобула за спеціальністю «журналістика», продовжила навчання із спеціалізації «давня історія та археологія» (освітній ступінь магістра). Працювала у часописах «Donbas Frontliner», «Новинарня», «Локальна історія», «ЛітАкцент», «Українська правда» та інших. Із 2015-го — воєнна кореспондентка. 2007-го займала посаду головної редакторки альманаху «Золота доба». Була адміністраторкою конкурсу «Коронація слова».
Має активну громадянську позицію. Брала участь у Революції Гідності, отримала поранення; під час окупації Криму перебувала у полоні у російських окупантів. Парамедикиня-доброволиця під час російсько-української війни. Засновниця реабілітаційного табору-фестивалю для українських захисників.
Авторка численних поетичних збірок, серед них «Бременські траси» (2006), «Я тобі листопад» (2014). 2016-го у видавництві «Смолоскип» вийшла її повість «Неприкаяні». 2021-го у «Порталі» опублікована книжка «Пси, які приручають людей» — болюча та щемка історія про тинейджерів прифронтового міста на Сході України 2014-го. Співавторка поетичної збірки «КнигаLove 3.0. Любов, що перемагає» із віршами про кохання, яке зцілює та надає сили йти вперед, мріяти, продовжувати жити.
У видавництві «Віват» 2024-го побачила світ «Пряма мова. Хроніки захисту» — книга документальних історій наших захисників і захисниць, а також очевидців початку повномасштабного російського вторгнення і героїчного супротиву наших героїв.
Із 2022-го — воєнкорка-фрилансерка, що збирає історії з фронту та допомагає іноземним кореспондентам, які висвітлюють події в Україні. Веде блоги «Мандри Кота Шамана» та «Маяк для опосума» у Facebook.
