Іван Нечуй-Левицький — український прозаїк і драматург, етнолог. Один із співавторів першого україномовного перекладу Біблії. Незмінна популярність його Кайдашевої сім'ї зумовлена не тільки гумором, а й психологічними типажами героїв.
Син сільського священика Іван Левицький від семи років навчався у дяка, а з чотирнадцяти – у Київській духовній семінарії та академії. Працює викладачем в гімназіях Полтави й Каліша, з 1873 року – в Кишиневі. Повернувшись до Києва 1885 року, займається письменницькою діяльністю. Через матеріальну скруту своє життя закінчує у притулку для одиноких людей.
Валуєвський указ, що забороняв україномовні публікації, змусив Нечуя оприлюднити перші твори у Львові (повість Гориславська ніч, 1868).
Окрім добре відомих повістей, як-от: гумористичні Старосвітські батюшки та матушки (1881), трагічно-соціальні Микола Джеря (1876) і Бурлачка (1878), присвячені темі інтелігенції Хмари (1891) - у доробку автора історичні романи про Єремію Вишневецького, Івана Виговського, праці з фольклористики ( Світогляд українського народу, 1868-1871) та філології.
