Американський письменник, журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року. Ернест Гемінґвей отримав популярність завдяки своїм оповіданням та життю повного пригод.
Ернест народився у передмісті Чикаго у родині лікаря. Його мати була домогосподаркою і хотіла, щоб її син здобув музичну освіту. Ернест співав у церковному хорі та грав на віолончелі. Батько намагався прищепити синові любов до природи, Ернест любив рибалку і багато читав.
Коли Ернесту виповнилося 12 років, його дід подарував йому однозарядну рушницю, а батько навчив його полювати.
У школі Гемінґвей почав займатися боксом та грати у футбол. У шкільному журналі він уперше надрукував своє оповідання, потім публікували його репортажі з матчів, концертів, нотаток.
Після школи Ернест Гемінґвей не хотів вступати до інституту, він переїхав до Канзас-Сіті, де почав працювати в газеті. Він відповідав за маленький район міста і щоразу їздив туди на події. Спілкувався з повіями, поліцейськими, шахраями. Так сформувався його стиль.
Під час першої Світової війни Хемінгуей записався добровольцем у Червоний Хрест як шофер. 1918 року Ернесту вдалося побувати на передовій. Рятуючи італійського снайпера, Гемінґвей отримав 26 уламків. На його тілі лікарі виявили понад 200 ран, його перевезли до Мілана і замість колінної чашки поставили протез.
Після повернення додому Ернест Гемінґвей став справжнім героєм, про нього писали газети, а король Італії нагородив його срібною медаллю «За доблесть» та «Військовим хрестом».
У 1920 році молодий Гемінґвей переїжджає до Канади, де влаштовується в газету «Торонто Стар». Редактор дозволяє писати на будь-які теми, але не всі матеріали могли бути опубліковані.
Після переїзду до Парижа Гемінґвею доводиться більше працювати, щоб забезпечити сім'ю. Він пише свої перші нариси, у яких відпрацьовує стиль. Ернест знайомиться з паризькою богемою, з Джемсом Джойсом, роман «Улісс» якого потім допомагає поширювати до Англії та США.
Перший успіх прийшов в Ернесту Гемінґвею в 1926 після публікації песимістичного роману «І сходить сонце» про «втрачене покоління» молоді Франції та Іспанії 20-х років.
1927 року виходить збірка оповідань «Чоловіки без жінок», 1933-го — «Переможець не отримує нічого», гонорар від якого письменник витратив на сафарі в Африці. Успіх роману «Прощавай, зброю!» перевершив усі очікування, незважаючи на кризу.
У 30-ті роки Ернест Гемінґвей повертається до США, де багато подорожує, їздить на Кубу та пише нові оповідання. Осінь письменник потрапляє в автокатастрофу і на якийсь час змушений призупинити свою роботу. Але вже в 1932 Хемінгуей публікує роман «Смерть після полудня», де описує кориду, і знову закріплює позицію «письменника номер один» у США.
В 1937 Ернест Гемінґвей випускає нову книгу і їде в Мадрид висвітлювати події громадянської війни. У готелі, який служив штабом інтернаціоналістів та клубом кореспондентів, Хемінгуей пише свою єдину п'єсу, знайомитись із письменником Антуаном де Сент-Екзюпері. Після таких яскравих і сумних картин, які побачив Ернест в Іспанії, він пише роман «По кому дзвонить».
З початком Другої Світової війни Хемінгуей знову повертається до журналістики, працює в Лондоні кореспондентом. Ернест Гемінґвей зміг організувати контррозвідку на Кубі і сам полював підводними човнами в Карибському морі. 1944 року письменник став командиром загону французьких партизанів, брав участь у боях.
Після війни Ернест Гемінґвей переїхав на Кубу, де написав найвідомішу повість «Старий і море», за яку пізніше отримав Пулітцерівську та Нобелівську премії.
Останні роки свого життя Гемінґвей страждав на діабет, гіпертонію, його мучила манія переслідування. Після 20 сеансів електрошоку письменник втратив пам'ять і нічого не міг написати.
Як і його батько, Ернест Гемінґвей наклав на себе руки. Письменник застрелився з улюбленої рушниці, і не залишив навіть записки, бо на той час не міг формулювати думки на папері.
