Джордж Орвелл - псевдонім Еріка Блейра (Erik Blair) - народився 25 червня 1903, в Матіхарі (Бенгалія). Його батько, британський колоніальний службовець, обіймав незначну посаду в індійському митному управлінні. Орвелл навчався у школі св. Кіпріана, в 1917 році отримав іменну стипендію і до 1921 року відвідував Ітонський коледж. У 1922–1927 служив у колоніальній поліції у Бірмі. У 1927, повернувшись додому у відпустку, вирішив подати у відставку та зайнятися письменством.
Ранні – і не лише документальні – книги Орвелла значною мірою автобіографічні. Побувавши судомоєм в Парижі і збирачем хмелю в Кенті, поблукав англійськими селами, Орвелл отримує матеріал для своєї першої книги «Собаче життя в Парижі та Лондоні» (Down and Out in Paris and London, 1933). "Дні в Бірмі" (Burmese Days, 1934) значною мірою відобразили східний період його життя. Подібно до автора, герой книги «Хай живе фікус!» (Keep the Aspidistra Flying, 1936) працює помічником букініста, а героїня роману «Дочка священика» (A Clergyman's Daughter, 1935) викладає в бідних приватних школах. У 1936 році Клуб лівої книги відправив Орвелла на північ Англії вивчити життя безробітних в робочих кварталах. Безпосереднім результатом цієї поїздки стала гнівна документальна книга "Дорога на Віган-Пірс" (The Road to Wigan Pier, 1937), де Орвелл, на невдоволення своїх наймачів, критикував англійський соціалізм. Крім того, в цій поїздці він набув стійкого інтересу до творів масової культури, що знайшло відображення в його есе «Мистецтво Дональда Макгіла» (The Art of Donald McGill) і «Тижневики для хлопчиків» (Boys' Weeklies).
Громадянська війна, що вибухнула в Іспанії, викликала другу кризу в житті Орвелла. Орвелл, який завжди діяв відповідно до своїх переконань, вирушив до Іспанії як журналіст, але відразу після прибуття до Барселони приєднався до партизанського загону марксистської робочої партії ПОУМ, воював на Арагонському і Теруельському фронтах, був тяжко поранений. У травні 1937 року він взяв участь у битві за Барселону на боці ПОУМ та анархістів проти комуністів. Переслідуваний таємною поліцією комуністичного уряду, Орвелл утік із Іспанії. У своїй розповіді про окопи громадянської війни - "Пам'яті Каталонії" (Homage to Catalonia, 1939) - він оголює наміри сталіністів захопити владу в Іспанії. Іспанські враження не відпускали Орвелла протягом усього життя. В останньому передвоєнному романі «Клинути повітря» (Coming Up for Air, 1940) він викриває розмивання цінностей та норм у сучасному світі.
Орвелл вважав, що справжня проза має бути «прозорою, як скло», і сам писав надзвичайно ясно. Зразки того, що він вважав головними достоїнствами прози, можна побачити в його есе «Вбивство слона» (Shooting an Elephant) і особливо в есе «Політика та англійська мова» (Politics and the English Language), де він стверджує, що безчесність у політиці та мовна неохайність нерозривно пов'язані. Свій письменницький обов'язок Орвелл бачив у тому, щоб відстоювати ідеали ліберального соціалізму та боротися з тоталітарними тенденціями, що загрожували епосі. У 1945 він написав "Скотний двір" (Animal Farm) - сатиру на російську революцію і аварію породжених нею надій, у формі притчі розповідає про те, як на одній фермі стали господарювати тварини. Його останньою книгою був роман «1984» (Nineteen Eighty-Four, 1949), антиутопія, в якій Орвелл зі страхом та гнівом малює тоталітарне суспільство. Помер Орвелл у Лондоні 21 січня 1950 року.
