Поставши на уламках СРСР, Російська нова імперія не поспішала прощатися зі своїм минулим, яке, крім усього, чинило диявольський опір новому часові. З цього й виникла перехідна епоха,
яку Світлана Алексієвич слушно охрестила періодом second-hand.
«Час second-hand» — це монологи людей, яким «пощастило» жити у СРСР та у період його розпаду. З цих одкровень — від замиловано-ностальгійних до страхітливо-муторних — і складається мозаїчний портрет «радянської людини», яка, незважаючи на складнощі тодішнього життя — переслідування з боку влади, ідеологічний пресінг, аскетичний побут, — більшою мірою сумує за тим часом і досить рідко замислюється над ціною тієї «величі».
Ці монологи пересичені людським стражданням, фізичним та душевним болем, хворобливою тугою за втраченим, прагненням пожалітися на тяжку долю, розчаруванням у сьогоденні і романтизацією якогось нездійсненого минулого.
Разом зі своїми героями письменниця показує, що період єльцинської демократії був ширмою, що глибоких соціальних перетворень не відбулося. І радянська система зажадала продовження
в іншому монстрові...
Уривок з книги