Межигірський дід

Олекса Стороженко відомий насамперед веселими оповіданнями про чортів і «прикрих баб», та справжню любов він плекав саме до історичної минувшини. Мандруючи у службових справах, письменник полюбляв знайти старожила і розпитати його про колишні часи, — нерідко це виливалося в унікальні історії.

Проза Стороженка просякнута духом козаччини й тугою за безповоротно втраченим минулим. Поряд із замальовками-гуморесками письменник фіксує на папері загублені дні слави запорожців і гайдамаків, збирає народні легенди й бувальщини, записує фольклор. Крім того, Стороженко мав на меті створити «українського Фауста» в образі легендарного Марка Пекельного, що мандрує на межі між цим і тим світом. Якби не передчасна смерть автора — хтозна, чи не став би цей твір поряд з Енеїдою і Чорною радою.

Наслідуючи приклад письменника, можемо й ми поринути в минуле, збережене хіба на сторінках книжок, і оживити його, як робив це Олекса Стороженко, створюючи «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа», «Дороша», «Марка Проклятого» та інші неповторні твори.

Уривок з книги