Дафна любила слухати, як її наречений Пітер оповідає їхню історію. Про те, як вони зустрілися (вітряного дня), закохалися (за сприяння капелюха-втікача) і переїхали в його рідне містечко над озером, щоб почати сімейне життя. Він справді чудово про це оповідав... доки не усвідомив, що взагалі-то закоханий у найкращу подругу дитинства, Петру.
Так Дафна починає свою нову історію. Застрягнувши в чужому для себе місті без друзів і рідних, зате з улюбленою роботою дитячої бібліотекарки, вона пропонує розділити оренду житла єдиній людині, здатній зрозуміти її становище, — Майлзу Новаку, Петриному колишньому.
Розхристаний і спонтанний Майлз, схильний утішатися тужливими любовними баладами, — цілковита протилежність практичній і замкнутій Дафні. Новоявлені сусіди по квартирі переважно уникають одне одного — аж якось, напившись із горя, започатковують непевну дружбу й дещо задумують. І якщо їхній задум передбачає оприлюднення завідомо оманливих фотографій спільних літніх пригод — то хто ми такі, щоб осуджувати?
Звісно, це все про людське око, адже бути не може, щоб Дафна всерйоз починала нову сторінку із закоханості в колишнього нової нареченої свого колишнього нареченого... Чи може?
Уривок з книги
