Людина моря. Томас Манн і любов його життя

Море — мовчазний герой усіх його книг.

 

Вона ж знала, як безмежно сильно він любить море. Як часто він розповідав їй про море, про його безмежну синь, морські простори, про вакації в Травемюнде, яким малим і щасливим він тоді був. І ось нарешті настала мить, коли він зможе їй його показати. Показати море. Своє Балтійське море.

 

Для Томаса Манна впродовж усього життя море було джерелом туги й зануренням у глибини. Німецький романтик вважав його місцем звільнення від політичних, літературних та еротичних обмежень буржуазного життя — море було його місцем свободи й справжнього «я». 

 

Все почалося там де Юлія, мати Томаса Манна, пізнала щастя дитинства — у великому, яскраво освітленому будинку на березі моря серед бразильських джунглів. У семирічному віці вона втратила матір і опинилася серед похмурого і холодного німецького Любека, де її залишив напризволяще власний батько і де, через роки, народився її син Томас. Але туга за теплим і сонячним берегом дитинства не полишала її до останнього.

 

Впродовж усього життя море було бальзамом для скривдженої душі письменника, яку він успадкував від матері, і дарувало йому свободу. Хлопець подорожував півднем, Італією та Середземномор'ям і закохувався в юнаків, але, дотримуючись тогочасних умовностей, одружився із Катею. Та через роки, на березі Тихого океану у Каліфорнії, Манну знову доводиться вивільняти своє глибоке і тужливе внутрішнє життя, перетворюючи його на прозу, яка стане зброєю проти Гітлера, за демократію, за свободу. 

 

Свою любов до моря Томас передав доньці, яка стала океанографом і продовжила славу меланхолійної людини моря — невтомного дослідника океану людської душі.

 

• Біографія всесвітньо відомого лауреата Нобелівської премії Томаса Манна, що з легкістю, гумором, теплом і ясністю описує життєві переживання, прагнення і кохання письменника, який став символом боротьби за свободу.

• Автору вдалося зробити Томаса Манна близьким до читача, використовуючи досі не оприлюднені листи, факти із біографії, нотатки і щоденники. 

• Ця біографія не просто про людину, вона про темне, блискуче, загрозливе, спокусливе і визвольне — про Томаса Манна і море. 

 

Фолькер Вайдерманн (Volker Weidermann) — німецький письменник і літературний критик, колишній літературний директор і редактор недільного випуску газети Frankfurter Allgemeine Zeitung (у 2015 році перейшов до Der Spiegel). Вивчав політологію, німецьку мову та літературознавство. 

 

А ліжко — це ж місце досконалого щастя: «Хіба не схоже воно на магічний човен, що вдень прикритий і непримітний стоїть у своєму закутку, але щовечора ми випливаємо на ньому в море несвідомості та нескінченності? 

 

Море! Нескінченність! Моя любов до моря, неймовірній простоті якого я завжди надавав перевагу перед химерною багатоликістю гір, така ж давня, як і моя любов до сну».

 

Малий Пауль Томас Манн був мрійником, принцом сну у власному світі.

 

Троє Будденброків їдуть до моря. Двоє зустрінуть там щастя, третій — смерть. Дія трьох славнозвісних розділів книги, яку Томас Манн починає писати в Римі, відбувається у Травемюнде на Балтійському морі. Кожний із цих трьох розділів по-іншому дає зрозуміти, чому насправді занепала ця родина, чому Будденброки були приречені на занепад. Бо річ зовсім не у зміцненні соціал-демократів, не в фінансовому успіху фірми Гаґенштремів, не в зрадливих чоловіках чи фінансових оборудках і не в несподіваному витонченні нервів у членів сім’ї. Причиною вигасання родини є неправильне життя, яке проживають ці люди. Вони живуть проти самих себе, проти своїх справжніх пристрастей, відрікаються від себе, приховують свою натуру, а так не може довго тривати. Навпаки, непрожите ними життя стає вироком душам наступного покоління, передане їм у спадок, воно розростається, стає тягарем, що тягне їх донизу, тоді як вони самі не можуть знати, у чому істинна причина.

 

Велич, значення та довготривала сила і потужна дія творчості Томаса Манна полягає в тому, що він, з одного боку, безжально й радикально щоразу виставляв на суд читачів самого себе. І — що ще важливіше — його постать чарівно (авжеж!) поєднувалася з його часом, з людьми його часу, політикою, суспільством, страхами та надіями його сучасників. І був він знавцем далеко не лише власної душі. Він знав душу світу, у якому жив. І коли згодом, через багато-багато років, після багатьох морських поїздок він стверджуватиме про себе, що тільки там, де він є, можна знайти німецьку культуру, що там, де живе й пише він, живе й пише німецький дух, то звучить це, звісно, як манія величі, зарозумілість, але й, по суті, це правда. І ця правдива Німеччина згодом стане «кращою Німеччиною», яка рішуче заперечуватиме рідну сторону, що схибила зі шляху. 

 

Але поки що, тут, 1912-го й наступними роками, коли письменник розпачливо шукає десь глибоко в собі міцність, гідність й опору, тут він ще заодно з тією фатальною Німеччиною. З тією Німеччиною, що шукає спасіння у Першій світовій війні.

 

Який довгий шлях подолав Томас Манн. Від симпатизування смерті, оцього «Їдьмо туди!», якому віддалася на пляжі в Травемюнде група смертників однієї з останніх частин «Будденброків», від його розпачу, «цілковито серйозних планів самоусунення», занепаду сім’ї, неправильної любові, жалюгідної смерті маленького пана Фрідемана, усього цього життя, спрямованого проти себе самого. Аж до згоди зі собою. Довіри до світу. Довіри до Бога. Любові до речей, людей, життя, природи.