Еріх Ауербах (1892–1957) з 1930 року обіймав посаду професора романської філології Марбурзького університету. З приходом до влади націонал-соціалістів він був змушений емігрувати до Стамбула, де в 1942–1945 роках написав головний твір свого життя «Мімезис», який з часу першої публікації у швейцарському видавництві А. Франке у 1946 році став класичною працею модерного літературознавства.
За допомогою блискуче дібраних уривків з художніх творів від античності до модерну автор змальовує історію «мімезису» як історію змінних форм взаємодії між літературою і дійсністю у різні історичні періоди. Кожний розділ книги починається з характерної цитати, яка стає відправною точкою інтерпретації, презентуючи портрет доби та її головну ідею.
Масштаб самої праці вражає охопленням матеріалу – від Гомера і Біблії, фігуративного реалізму Середньовіччя, гуманістичної літератури Відродження, поєднання серйозного і гротеску доби романтизму, побутового й повсякденного реалізму в літературі XIX століття до модерністичних пошуків у творчості Марселя Пруста і Вірджинії Вулф.
Наприкінці Ауербах говорить про потребу спільного розуміння європейського минулого — очевидно, з думкою й про те, що без нього неможливе і спільне майбутнє. Цей погляд може виявитися особливо близьким українському читачеві, який тепер має нагоду вперше познайомитися в українському перекладі з ключовою літературознавчою працею, присвяченою європейській літературі.
Уривок з книги
