Ця книга входить в
Комплект книг Ель Луни (українською)
(Ціна комплекту нижче суми ціни кожної з книг окремо)
Цю книжку має прочитати кожен, бо вона насправді змінює… все! Ви вже не будете таким, як учора, — ваші думки, уявлення, світосприйняття — усе стане іншим, перетвориться назавжди.
Дуже часто ми відчуваємо, що не живемо повним життям, бо не даємо цілком розкритися власним здібностям…
У житті є дві стежини: треба і хочу. Ми приходимо до цього роздоріжжя знову й знову, щодня. Маємо обирати…
Чого б ви не прагнули — розпростати крила чи перегорнути сторінку, поміняти роботу чи змінити життя — найкраще, що можна зробити, це дослухатися голосу, який підказує зсередини, що ви можете дати світові щось особливе, повірити цьому голосу й діяти. Багато хто проходив цим шляхом. Саме час вирушати і вам. Вашу подорож не обмежено жодною мапою; це дозвіл забути все, що вам начебто треба робити, аби дізнатися, чого ви насправді хочете.
ПРО АВТОРА
Ель Луна малює, пише й займається дизайном. А ще вона запустила проект із виробництва текстилю, Bulan Project, у якому об’єднала зусилля дизайнерів і балійських майстрів розпису батик. Раніше працювала дизайнером у компанії IDEO й у кількох стартапах, зокрема Mailbox, Medium та Uber. Вона зустрічається з людьми по всьому світі, розповідаючи їм історію «Між треба та хочу», живе в Сан-Франциско.
ЦИТАТИ З КНИГИ
Обирайте ХОЧУ!
Хочу — це те, хто ми є, у що ми віримо й що робимо, коли лишаємося наодинці зі своїм справжнім, найщирішим «я». Це те, що озивається до нас найглибше. Це наші переконання, пристрасті, найпотаємніші прагнення й бажання — невідворотні, незаперечні та нез’ясовні. Це коли ми не підлаштовуємося під ідеали інших людей, а тягнемося до власних. На відміну від треба, хочу не визнає компромісів. Обирати хочу — це найкраще, що ми можемо робити зі своїм життям.
Він робив те, чим він був…
Пікассо мав нечуваний талант, але секрет його геніальності полягав у тому, що його життя й робота м’яко перетікали одне в одне. Він робив те, чим він був… Знову і знову перечитувала я це речення й не могла зупинитися. Здавалося, це ключ, який відмикає тисячі дверей. Не можна було розрізнити, де завершувалося життя Пікассо й починалися його картини. Вони змішувалися в єдиний грандіозний вихор узбереж, корид і пензлів.
Коли ми є роботою!
Що як те, хто ми є, і те, що ми робимо, стане одним і тим самим? Що як у нашій роботі буде стільки автобіографічного, що неможливо буде відділити людину від плодів її праці? Тоді переліки обов’язків і повноважень утрачають сенс; ми більше не ходимо на роботу, ми є роботою.
Треба… чи не треба?
Треба — це те, як інші хочуть, щоб ми проживали своє життя. Це всі ті сподівання, які шар за шаром покладає на нас оточення. Бувають маленькі й начебто безневинні треба, яким легко піти назустріч. Наприклад: «Тобі треба послухати цю пісню». Інші треба розростаються у впливові системи поглядів, що тиснуть на нас і, на піку руйнівної сили, перекроюють наше життя на свій копил. Обираючи треба, ми обираємо життя задля когось чи чогось, але не для себе. Дорога до треба може бути легкою, винагороди здаються зрозумілими, і можливостей зазвичай виникає чимало…
Перші 9 сторінок книги
