Двадцять четвертого лютого 2022 року письменник Андрій Курков нічого не написав. І в наступні кілька днів теж. Етнічному росіянинові, який усе своє життя провів у Києві, загрожувала така сама небезпека, як і решті українців. Бо в його світогляді, поведінці й ставленні до дійсності превалює світогляд і поведінка українських козаків XVI століття, коли Україна ще не була частиною Російської імперії, а свобода для українців була ціннішою за золото.
Війна вирвала письменника з рідного київського дому й зробила одним з мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Він відкрив ноутбук тільки в Ужгороді, щоб відшукати передчуття війни у текстах, написаних за останні два місяці. І знайшов більше, ніж очікував. Вони, а також воєнні нотатки й есеї, стали щоденником, який розповідає про його особисте бачення війни.
Письменник каже, що це «не просто хроніка російської агресії в Україні, а хроніка того, як нав’язана Росією війна – і спроба знищити незалежну Україну – призвела до зміцнення української національної ідентичності. Війна дала змогу світові краще пізнати Україну і навчила сприймати її як одну з європейських держав».
Сторінки з книги