7 жовтня 2023 року стало однією з найтрагічніших дат в історії Ізраїлю. Варварський напад ХАМАСу на прикордонні поселення та мирну рейв-вечірку приніс масові вбивства, руйнування та захоплення заручників. Світ побачив жахливі кадри злочинів терористів і в той самий час — хвилі підтримки ХАМАСу в іноземних столицях. Уже 8 жовтня письменник та історик Міхаель Бар-Зохар почав писати цю книжку, щоб зафіксувати правду, ще не спотворену сліпим фанатизмом і пропагандою.
Автор описує героїзм простих ізраїльтян, вплітаючи особисті трагедії заручників; аналізує передумови катастрофічного провалу сил безпеки, які уможливили напад; оцінює дії Армії оборони Ізраїлю у відповідь — операцію «Залізні мечі». Перевагою книжки є глибоке дослідження історичного контексту арабо-ізраїльських відносин, щоб пояснити причини та масштаби конфлікту.
Це не просто документ чи хроніка. Це емоційний репортаж і наукове дослідження водночас — про біль і рішучість, про пошуки правди посеред моря фейків, про народ, що бореться за своє виживання.
ПРО АВТОРА
Міхаель Бар-Зохар — відомий ізраїльський історик, доктор наук, професор, політик і популярний письменник. Автор художніх, публіцистичних та документальних книжок, включно з офіційними біографіями Давида Бен-Гуріона, Шимона Переса та про діяльність ізраїльських організацій безпеки. Він був членом кнесету та радником генерала Моше Даяна. Бар-Зохар також обіймав посаду професора в Хайфському університеті в Ізраїлі та в Університеті Еморі в Атланті, США. Автор книжок «Моссад» і «Амазонки Моссаду», що стали бестселерами в Україні.
ВІДГУК
Бар-Зохар усвідомлював, що 7 жовтня — це не лише вбивство 1200 ізраїльтян, захоплення понад 250 заручників і провали, які призвели до цього, а радше те, як ця подія та реакція Ізраїлю змінить Близький Схід згодом.
Йона Джеремі Боб, Jerusalem Post, 15 жовтня 2024 року
ЦИТАТИ
7 жовтня. Приголомшений Ізраїль не міг осягнути жахливі новини.
Опівдні збентежений телеведучий ізраїльського «12 Каналу» Дані Кушмаро оголосив: «Маємо понад 22 загиблих». Незабаром число змінилося на «понад 40», а потім — на «понад 100». Наприкінці дня стало відомо вже про більш ніж тисячу загиблих, а з бойовиськ далі надходили болісні новини: 50 — в Офакімі, 90 — у Беері, 364 — на дискотеці... Нарешті цифра стабілізувалася на 1200. Це було справжнє жахіття, і шоковані телерепортажами ізраїльтяни не могли усвідомити, чому на них сиплються удари один за одним. Їхнє відчуття безпеки, їхній душевний спокій, їхня врівноваженість — як особиста, так і суспільна — розбилися вщент.
Підрозділи АОІ повільно просувалися через спалені й зруйновані будинки містечок і сіл. Солдатів приголомшили жахливі картини, що відкрилися перед ними. Це був терористичний акт, якого за всю 75-річну історію Ізраїлю ще ніколи не бачили й навіть не могли уявити. Ті, хто пережив Голокост, відчували, що їхні спогади затьмарює моторошне видовище, явлене в донедавна райській місцевості. Навіть угрупування ІДІЛ у свої найжорстокіші часи не катувало, не обезголовлювало й не спалювало живцем матерів, немовлят і літніх людей. Ненависть, яка вивільнилася під час цієї варварської бійні, не лише вразила й розгнівала ізраїльтян — вона також несла страшне послання, що стирало на порох роки надій і мрій: миру з ХАМАСом і його прибічниками ніколи не буде і не може бути.
Уривок з книги
