В центрі сюжету — життя успішного драматурга Ланселота «Лотто» і його коханої дружини Матильди, яка усе життя провела в тіні чоловіка.
Дія роману розгортається у Нью-Йорку впродовж двадцяти п’яти років. Але одного дня стає зрозуміло, що самозакоханий геній Лотто — лише маріонетка в руках своєї дружини.
Зовні ідеальний шлюб іде тріщинами: повага поступається місцем брехні, кохання — інтригам.
ПРО АВТОРКУ
Лорен Ґрофф — американська письменниця, феміністка, авторка романів та збірок оповідань. Українською мовою перекладені «Долі та фурії» і «Матінка».
ЧОМУ ЦЯ КНИЖКА
«Долі та фурії» — живий роман про живих людей. Авторка з ретельністю сімейного психолога препарує шлюб, зазирає у минуле, дізнається родинні таємниці, аналізує вчинки і витягує з шафи старі скелети.
ЦИТАТИ
Великі відтинки її життя були суцільними білими плямами для її чоловіка. Те, чого вона йому не сказала, було старанно збалансоване з тим, що вона йому розповіла. Все ж існує брехня, виражена словами, і брехня, замаскована під мовчання.
Дружина — це драматург шлюбу, це людина, чия робота важлива для загального результату, навіть якщо її внесок не настільки помітний. У цій ролі є своя краса. Наприклад, моя дружина, Матильда, кілька років тому покинула свою роботу, щоб полегшити роботу мою. Вона любить готувати, прибирати, редагувати мої твори, і це робить її щасливою. І в кого вистачить совісті заявити, що від цього її роль у створенні сім’ї менша? Він радів із того, як плавно слова злітали з його вуст. Він дякував вищим силам за своє вміння так гарно говорити.
Надзвичайна дівчина. Він бачив, відчуваючи, як у нього тепліє на душі, що вона здолала цей тягучий і гіркий період, настільки жахливий, що вона не могла поділитися з ним. Вона повернеться. Вона знову його любитиме. Вона не покине його. І в кожному місці, де вони житимуть віднині, ця картина підсинюватиме повітря. І це буде свідченням. Їхній шлюб піднявся із землі, потягнувся і дивився на них, взявши руки в боки. Матильда поверталася до Лотто. Алілуя.
Парадокс шлюбу: ти не можеш знати когось до кінця; ти таки знаєш когось до кінця. Він знав, що вона скаже, збираючись пожартувати; відчував мурашки на її плечі, коли їй було холодно. Раптом вона прокинулася, нажахана. Його дружина, яка ніколи не плаче, плакала. Затуливши обличчя пальцями, вона чекала, коли повернеться Лотто.
Їй хотілося бути доброю Матильдою, гарною. Такою, якою він її бачив. Щоб вона подивилася на нього, усміхаючись, щоб вона почула, як за словами «виходь за мене заміж» постає цілий світ. Щоб не було жодної паузи, жодного вагання. Щоб вона засміялася, уперше доторкнувшись до його обличчя. Щоб відчула його тепло у своїх долонях. «Так», — сказала б вона. «Звичайно».
Двадцять три роки вірності Матильді. Без докорів сумління він міг би качатися по їхніх тілах, як собака качається по свіжій траві. Так їй і треба, його дружині. Тепер вони квити. Потім, відомстивши, він міг би повернутися до неї. Але він не міг.
Уривок з книги
