«Кінечні пісні» — це книга втрачання: минулого (яке проминуло), теперішнього (пошматованого війною та відстанню), майбутнього (яким ми його уявляли), себе (що не спромагається вписатися в цю хистку систему координат).
Водночас кінечні пісні не просто співаються при кінці речей, а й самі рано чи пізно закінчуються. А отже, це й книга надії, книга відкритих можливостей і чогось незвіданого попереду. Коли втрати відспівано, з мовчання, що настає по тому, народжується простір для нового світу і нової пісні.
Уривок з книги
